Ніколи писати, бо на роботі завантаження не спадає. Але за традицією треба написати хоча б декілька слів про цьогорічне "Євробачення". Зокрема, про перший пів-фінал.

Оформлення з серцями виглядає як самоцитування. Тобто, замість того, щоб створити нову тєму, вирішили обіграти частину логотипу. Ще й у кислотних кольорах. Ну, таке...

"Візитивки" у порівнянні з минулорічними понурі. Не сподобалось тому що замість українських краєвидів у "листівках" аж три країни — України, Великобританії та країни-учасника конкурсу. Тому за секунди важко розгледіти пам'ятки. Також не сподобався вибір об'єктів. Звичайно, круто, що показали автобус (як досліднику громадського транспорту це приємно). Добре, що показали український, а не білоруський автобус. Але якщо лондонські дабл-декери — візитівка Лондона, то львіські — навряд чи. А чим примітна гірська дорога в Івано-Франківській області? Або ЖК "Комфорт-Таун", або лабіринт з кущів — це хіба пам'ятки?! Ну, я розумію, зараз йде війна і аерозйомка заборонена, однак можна щ було щось відоме і справді цікаве підібрати навіть на Заході країни.

Ефект сферичності теж не дуже.

Про костюми і шоу краще промовчу. Срамота!

Пісні слабенькі. З 15-ти сподобалась лише від Молдови. На фоні всіх учасників мейнстрімна пісня від TVORCHI виглядає шедевром. Складається враження, що основну увагу приділили костюмам і виступам, а не пісням і співу.

Запам'ятались хіба що учасники з Хорватії і учасник з Фінляндії, який нагадує одного з ютуб-блогерів.

Ось що сподобалось.

В цілому, нуднувато.

Усунув один із факторів роздратування, бо сварки не припиняються. Переніс сумку до себе. Такїї ніхто не чіпатиме і не розіллє воду. (вчора, до речі, був ренкорд з виливання мисок — мабуть 40 або 50 раз виливали!). Думаю, ще й фотокамеру кудись перенести, щоб кицька випадково не розбила.

Правда, нові місця менш безпечні. Але шо порбиш, якщо між двох стін — прохідний двір? А від стресу бзіки лише посилюються. Мама каже, якщо що, все одно все може згоріти.

Ну, так,  нервування треба лікувати. Однак у мене є інша відповідь: прибрати причину стресу. Ось, перестав їздити на роботу — перестав заїкатися. Переставив сумку — менше приводів сварититсь. Хоча джерел для роздратування все одно вистачає. Наприклад, батько: постійно жре (кожні пів години їсть), ходить по квартирі туди-сюди — лише розносить сміття і протирає килими, патологічний брехун (ще й регоче), провокує на сварки, занадто допитливий, по дому нічого не робить (я хоча б прибираю).

Мама, як і батько, поки що відмовляють від переїзду, хоча хоче спровадити на казенне житло. А у мене є свій варіант, як на декілька років "заробити" на державне утримання.

------

Таки зарегався у Вікіпедії. Вдалося це не з першого разу. Можливо, це був знак, що варто зупинитись. Прочитав що пишуть: умови, правила, розітку, тощо. Занадто складно. Ще й спочатку треба стати коректором, щоб виправляти граматичні помилки (не для цього ж реєструються), або шукати обгрунтування чужій писанині (що ще складніше). Тому поки шо в роздумах. Думаю, якщо акаунт буде неактивний, його й так можуть закрити. Тому особливо не варто переживати.

-----

Виявляється, русня лютує не спроста: у лаптів багато бабавни, а наші диверсанти продердлися до Брянської народної республіки і наваляли руснявим військовим. А ще, начебто, у чемодан Путлєра хтось наклав своє г***но. Ось тому й зляться.

Зник дворовий кіт, який приходив до нас у гості щодня. Але після повномасштабного російського вторгнення Мурзік став рідше приходити до нас. Можливо, йому не сподобалось, що у перші дні активних бойових дій ми його заносили у підвал, або те, що під час рідкісних повернень ми йому давали таблетки від глистів (а коти цього дуже не люблять). Бувало, що не приходив декілька тижнів. Потім виявилось, що ходить до іншого будинку і там його підгодовують. Однак після загулу він все одно до нас повертався. Часто приходив покусаний і кульгавий. За традицією від'їдався, висипався і вивантажував бліх у нас, а ніч йшов гуляти. Іноді доводилось забирати за "наводкою" (просили, щоб повідомляли нам, коли прийде до іншого будинку поїсти). Хоча частенько приходив сам.

Десь наприкінці минулого року або на початку цього року дізнались, що він ще й переходить через пожвавлену вулицю. Відтоді й біля сусідньої багатоповерхівки його стали бачити рідше. І ось, коли він прийшов до нас... не знаю, як правильніше написати, у крайній, чи в останній раз... Одним словом, приходив до нас у березні (дивно, що я про це не записав у щоденник): покусаний, з перебитою лапою (не ставав на неї зовсім). Вів себе дуже скромно. По-моєму, навіть залишився на ніч і сходив у кицькиний лоток (що взагалі було рідкісним явищем). Але потім все одно попросився. І ось більше півтора місяця ні біля нашого будинку, ні біля сусідського він не показувався. Можливо, його вже нема:(

Нещодавно наснився, що прийшов до нас додому, став на задні лапи, як пес, і обійняв. Сумно це все...

Правда, з кицькою теж вистачає клопоту. То фотокамеру розіб'є, то на балконі все повалить.

Нервовий видався день.

Спочатку нічна атака рашистських дронів. (Правда, цього разу, за порадою з роботи, просто "забив" і ліг спати).

Потім возився з роботою. Інструкції до приладів зовсім не співпадають з самими приладами. Замучився і витратив купу часу на виконування завдання.

Кицька ледве не розбила другий фотоапарат (перший вже розбила). У мами через це істерика. Знову образилась на мене.

В ЖЕКу нарахували неіснуючий борг за послуги. Мама знову звинувачує, мовляв, не пройшов платіж, заплатив не туди. І головне, що мамі не доведеш свою правоту! А у мене "всі ходи записані": оплата проведена. Я вже збирався йти бити їбальники. Хоча виявилось, що вони провтикали.

Не знаю, як не нервувати. Відчуваю, що одного разу не втримаюсь і когось покалічу.

Відеоверсія нещодавньої дегустації.

Помічаю, що легше писати звіти, коли можна спиратись на відео.

Якими б незвичними не були нові продукти, все одно приємно повертатись до смакування звичних вермішелей і локшин швидкого приготування. Правда, цього разу знову вийшов різнобій марок і різновидів макаронних виробів, хоч і з однаковими смаками (у трьох з чотирьох найменувань). І ще ж який смак! Курка. Найпоширеніший і найменш привабливий. Добре, хоч нові фірми. Але так вийшло — неповний асортимент став нормою. Тому відтягувати огляд з метою докупівлі всіх смаків однієї марки не було сенсу. До того ж, ці "біч-пакети" стали в нагоді після чергової маминої образи. Тож довелося розпаковувати "дегустаційний запас". А з'їсти його просто так я не міг собі дозволити.

1. На чергову дегустацію потрапили вітчизняні вермішель "Куховар" у стакані зі смаком домашньої курки та вермішель "Куховар" зі смаком гуляшу, а також зарубіжні локшини "Zoty" зі смаком курки і "Hot Lunch" зі смаком курки. Смаки, здебільшого, класичні. Однак торгові марки мені незнайомі.

Так, у цьому огляді лише чотири найменування. Але, по-перше, стільки ж було у першому звіті з дегустацією. А по-друге, фоток вийшло чимало. Та й сама дегустація видалась цікавою.

Не один раз і тут, і родичі пропонували робити огляди дегустацій кулінарії. Звичайно, мали на увазі домашню кулінарію. Але багато ютуберів знімають дегустації вуличної (кафешки, чебуречні, тощо) або магазинної кулінарії. Мені це нецікаво, оскільки ще є багато готових або тих, що швидко готуються, продуктів, які я ще не куштував. "Конвеєрна" їжа вона більш-менш однорідна незалежно від партії, тоді як кулінарія нестабільна. Наприклад, цього року стали купляти піцу. І спочатку вона була гарною. Але крайнього разу поклали більше цибулі і тісто зробили іншим. Відповідно, змінився смак і враження. А фабричні продукти — це масове виготовлення. Тому вони мені більш цікаві.

Звичайно, вищезазначене зовсім не означає, що я не купляю кулінарію. Просто не хочу робити на неї огляди.

Мама вже п'ятий день не розмовляє. Так довго ще ніколи не було. Помівтив, що з кожною сваркою (причому, незадлежно від її масштабу) мовчанка стає довшою. Це нехороша тенденція. Хоча це, напевено, краще, ніж образи, докори і погрози в свій бік. Ось, з батьком на підвищених тонах. Тому і сам не лізу розмовляти. Тим паче, вона сама казала, що треба вміти не вестить на даремні розмови.

Намагаюсь вести себе спокійно і не демонструвати що щось мене нервує, хоча факторів для роздратування стало трохи менше.

----

Налаштувався на переїзд. Але є декілька питань. По-перше, зйомне житло — це життя на валізах. Треба все перевозити. А як бути з комп'ютером? Чи знайдеться для нього місце? Як бути з домашнім інтернетом? Навіть, якщо ним не користуватись, все одно треба сплачувати якусь суму. По-друге, треба "світитись" офіційно, щоб не "кинули" на гроші. Напевно, треба десь реєструвати договір аренди? А тоді можна загриміти в арію. І нащо тоді орендувати? По-третє, заробіток постійний, але нестабільний. На початку року було багато завдань, зараз завдання закінчуються. Можна протринькати всі гроші, а далі як жити? Наскільки я розумію, вартість комунальних послуг не входить до орендної плати? По-четверте, все одно треба буде повертатись. І знову треба буде все перевозити.

Мені здається більш прийнятним купити десь хати в покинутому селі, подалі від людей. Так, тоді не зможу працювати і вести блоги. Але можна закупитись всього на рік, а потім шукати підніжний корм. Крім того, так дешевше. Як не дивно, в думках про сільське життя мене більше лякає не виживання (заробіток, харчування), а мародери і живність у вигляді жучків-гусені-павучків, якої на природі набагато більше, ніж у містах.

Минулий тиждень видався насиченим. Чого тільки вартує підіння метеориту ввечері 19 квітня. Вихідні теж були не простими. А почалось все з того, що мама, як завжди, "завелась" з пів-оберту. Причиною для сварка став "день смаження". Одразу і магазинна "домашня" ковбаски (а вона ох яка смердюча, ще й з хрящами і тверда), налисники і котлети. Ніколи такого не було — і от закортіло! А з витяжкою, як і з водовідведенням на кухні, у нас погано. Хоча, по правді, причини для сварки накопичувались, і дим від смаження був лише формальним приводом.

В результаті довелося з'їхати до своєї колишньої кімнати, з якої перебрався рік і майже два місяці тому — як тільки почалося повномасштабне вторгнення. До цього мама казала, що зараз стало спокійніше і можна повертатись до своєї кімнати і розбирати тривожні валізи. І взагалі, таке враження, що вона стомилась від війни, хоча визнає, що це надовго. Але мова не про те.

Повернення у свою кімнату — мабуть таки добре, оскільки суцільні профіти. Хоча це все одно стрес, але набагато краще, ніж переїзд на зйомне житло чи на казенне утримання. Проте тепер не треба прокидатись посеред ночі (іноді декілька разів за ніч), щоб нагодувати кицьку і посадити її на лоток (про що я вже писав); можна спати без тісноти, не упираючись у стінку; не треба постійно поправляти підстилки на ліжку (щоб не продавити пружини); можна сидіти за комп'ютером допізна, ніхто не зганяє через те, що мама хоче спати; не треба ревнувати до компа; туалет став ближче. Суцільні профіти!

Перший тест з кицькою мама не пройшла. Напевно, мама проспала і не посадила кішку на лоток, і та наклала купку, бо на ранок лоток перенесла до кицьки. "А шо, так можна було?!" А я мучився, не спав!

А мамі як стало легше! Перестала варити супи/борщі і смажити. Пранням теж доведеться займатись самотужки (іноді допомагала). Цікаво, чи розгориться нова сварка, якщо з батьком підключимо пральну машину, бо прати вручну у 21 столітті — це нонсенс.

Ну, нічого, треба звикати до самостійного життя. Ми й так декілька крайніх років були, як чужі люди.

Батько перейшов на "Мівіну". У мене теж є запас їжі швидкого приготування. А супи й несправжні борщі я й раніше не любив. В принципі, можна обійтися піцами та бутербродами з чаєм. Зате мама тепер спить вночі і вдень. Не треба готувати. Тепер напевно виспеться! Коли спить вона не свариться.

Можливо, погано викидати сімейне життя на привселюдне обговорення, але поговорити більше ні з ким. До ого ж, вищезазначене негативно впливає на роботу (на натхнення і часу для роботи менше), а там теж не все гладко.