Насичений видався день. Сходив на обстеження в поліклініку. Народу, як завжди, валом. Правда цього разу найбільше було чоловіків, які проходять медкомісію. Ну а по моїм справам прописали таблетоси. Так що можна вже привітати з прийом антидепресантів.
Не знаю, чи дасть це якийсь результат. Бо гребуть всіх підряд. Але варто спробувати. Хоча часу залишилось небагато. Не знаю, чого тягнули — лікарів можна спокійно пройти (якщо не враховувати черги. Але черги в поліклініці були завжди). Зрештою, якщо зовсім буде нестерпно, можна спробувати передозувати таблетосами. Я погуглив інструкції — є шанс крякнутись. Це ж краще, ніж кинусь під поїзд або вийти через вікно.
Звичайно, прогулявся до поліклініки. Навколо все красиво, зелено. Цвітуть квіти на газонах. По місту стоять раритетні радянські автомобілі. Незрозуміло, звідки вони взялись в такій кількості.
Цікавився рекрутингом. Однак в одному підрозділі одразу відмовили. А у іншому зацікавились, хоча й не змогли запропонувати бажану вакансію. Кажуть, що є лише бойові. Ну-ну. Який тоді сенс вибирати підрозділ? Це не кажучи про те, що не уявляю, як їхати на співбесіду.
Ще й, як назло, дали роботу. Наче навмисно тягнули. І тут жіночкам з і.юшки нічого заперечити, бо я відповідальний. Мене замучає совість, якщо я не дороблю взяте завдання до завершення. А настрою нема. Відповідно, швидкість праці зменшиться. Плюс — нестача часу. Для того, щоб зробити поставлені завдання потрібен тиждень. І щоб не відволікався на інші справи. А я не впевнений, що у мене є в запасі стільки часу. Тим паче, самі лише походи до поліклініці займають пів дня. І на додачу, на ноуті недоступна програма, яка необхідна для повноцінної роботи (точніше, доступна — але за чималі гроші). В програмі на ноуті немає однієї потрібної функції. От і думай, що робити.
Звісно, запевнили, що заплатять за виконаний обсяг роботи. Але не в моїх принципах починати і кидати розпочате. Можна, звичайно, не спати день і ніч — але нафіга упоруватись, якщо цим може зайнятись армія. Вважаю, що поки є час, краще відпочити і ніфіга не робити.
Єдине радує — зустрів однокласника. Його не впізнати. Спитав, а як я на вигляд. Відповів, що не змінився.
Але, в цілому, в замішанні.
