"Остання зустріч" Продовження.Нарешті вони досягли місця призначення. Вона з великою радістю залишила маршрутку і попрямувала до виходу з автовокзалу. За ті небагато поїздок вона встигла запам’ятати це місце, як свої п’ять пальців. Та і саме місто Дніпро стало для неї рідне. Вона така радісна, в салатовому костюмі, з посмішкою на вустах, йде по вулиці, і їй байдуже, що думають перехожі. (Ще не раз щаслива посмішка буде з’являтися на її маленьких...

Читати далі...

Таке повернення додому (знову постріли на дворі застали у вечірній час) вимагає заспокійливого зілля від Білої Відьми і вишеньку з шоколадом.Нерви розхитані...[Приєднана картинка]

"Остання зустріч" Продовження. Час, як на зло, йшов повільно. Тягнувся, мов резина. Вона вирішила подзвонити йому і сказати, що виїде об одинадцятій годині з автовокзалу. Напам’ять знаючи номер, її пальці швидко забігали по кнопках. Прослухавши гудків п’ять - скинула. Через декілька секунд телефон заграв мелодією Олексія Хворостяна «Бросок на небеса». (Саме ця мелодія стояла на виклик, коли дзвонив Павло. Адже він солдат, сержант. Коли вони...

Читати далі...

Остання зустріч(засновано на реальних подіях) Субота. Теплий сонячний день жовтня. Навіть не день. А ранок… Любити важко. А ще важче любити на відстані. Любити і знати, що ніколи ти не будеш з ним. Але серцю не накажеш. Воно любить і вірить. Тільки у що вірить? Не відомо. У цю суботу вранці вирішувалося одне важливе питання: поїде вона до нього чи залишиться вдома? Вона я дуже хотіла туди поїхати, дуже.Мобільний сповістив мелодією «соні еріксон» про те, що прийшла смска. Дівчина натиснула ...

Читати далі...

Постріли - страшні звуки. Але найстрашніші - свист снаряду. Коли його чуєш - усе в середині завмирає. Здається, що навіть серце зупиняється, перестаєш дихати і залишається лише слух, щоб почути звук вибуху (влучання, прильоту). І лише після цього звуку починаєш знову дихати і серце стукає. Так, це найстрашніше, бо почувши свист ти не знаєш, куди воно прилетить. І з усієї сили молишся усім богам, щоб той снаряд загальмував не у твоєму будинку. Але є ще найгірше. Це грім і гроза під час загрози...

Читати далі...

"Вона сиділа у ванній і тихо й беззвучно плакала. А на тому місці, де мали бути крила, були свіжі криваві рани. Сльози текли по обличчю і капали у воду. Їй боліло, боліло... Вода вже вихолола, а вона все сиділа і плакала, відкриваючи рот у німому крику...Ще учора вона літала, підіймалася високо у небо, насолоджуючись тією свободою, яку пізнала за стільки років свого земного існування. Ще учора вона жила, по-справжньому, на повні груди, вільно... Та це було учора. Тепер вона сиділа і...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Колись тут робила блог про те, як йде робота над моєю найголовнішою картиною. Тоді я обіцяла, що наступний блог буде вже з готовою роботою. Потім я залишила блог і довго тут не з'являлася. Та тепер я повернулася і виконую свою тодішню обіцянку. Готова "Магнолія для мами". Ця робота стала моїм шедевром серед усіх моїх робіт, бо вона не така, як усе інше.Якби мама була жива - їй би сподобалася ця робота.Я робила її 4 роки - це з усіма перервами, невчасностями...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]Прикраси виготовлені з чеського бісеру і намитин. Я створювала цю красу з любов'ю, вкладаючи усю душу в них.Прикраси ручної роботи - це не просто якась дрібничка. Такі прикраси хочеться носити, хочеться торкатися їх. Вони здатні доповнити образ, привернути увагу, подарувати настрій...В наявності.

Я повернулася. За стільки років. що я тут не була, багато чого сталося. Я була на межі розлучення, у мене народилася донечка, я захопилася рукоділлям і з бісеру роблю прикраси.А ще сталася війна, якої не хотіли українці, і яка шокувала увесь світ. І ще багато чого було.Я почала більше писати, загалом українською. усвідомила, що ця мова для мене є найкомфортнішою, хоча ще не зовсім нею володію в досконалості - ще частенько розмовляю кацапською. Проте пишу тільки українською.А ще я зрозуміла...

Читати далі...

Вітаю!Давно не заходила сюди. [Приєднана картинка]