Профіль

matveeva_olga

matveeva_olga

Україна, Нікополь

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Браслети з бісеру



Соняхи

Вишиванка

Херсонський кавунчик

Вьюнок





Моє новеньке.

Кольє "Вишиванкові кольори". Намистини  - корал, підвіска - різдвяна зірка.

Кольє "Чорне і біле". Намистини - білий агат і білий нефрит.

Кольє "Кахолонг". Намистини - кахолонг, бісер чеський білий у чорну смужку.

Краса з кольорами рідної країни

Не перестаю споглядати і насолоджуватися цією красою - поєднання двох технік в рукоділлі. Це чудовий дует - мікровишивка і бісерні джгутики.



Новинки від Бісеринки

Красені джгути в техніці н-дебеле з кулонами .

Жовтий з кулоном з каменю (жовтий цитрин чи халцедон - не пам'ятаю).
Джгут в техніці н-дебеле на 4 бісеринки.
  

"З морських глибин".
Кулон  трикутної форми з бісеру.
Джгут в техніці н-дебеле на 3 бісеринки.
  

Обидва є в наявсності і чекають на свою любительку прикрас.

Посилання на мою сторінку у фейсбуці. (Якщо комусь цікавоpodmig .)

Мій щоденник

Коли ми щось робимо - голова не залишається порожньою. Ми або думаємо про ті дії і справи, що робимо, або думаємо про щось інше. У будь-якому випадку - голова зайнята думками.
От і я, опускаючи жалюзі, подивилася у небо і подумала про сьогоднішній день. І чомусь... ні не чомусь, а просто пригадалося, що десь читала, наче люди звикли до війни. І одразу сама дала відповідь: "Не звикли, а адаптувалися".
Так, саме адаптувалися. Це слово найбільше підходить до того життя у Нікополі, яке я зараз веду. Та й не тільки я. Так, ми живемо, прокидаємося вранці (якщо пощастить), збираємося на роботу, займаємося своїми справами, ходимо і їздимо у гості, бачимося з друзями, навчаємося, плануємо, народжуємо. Живемо звичайним життям, як і колись. Тільки є одна невеличка... величезна відмінність - обстріли і сирени. Кожне місто України, якщо воно не зруйноване до найменшого камінчика, живе адаптованим життям.
Наше місто розташоване на березі Каховського водосховища (вже колишньогоtears ), а навпроти ЗАЕС, де ховаються російські упирі. І кожного дня, кожної ночі з того берега на наше місто, на наші домівки, голови, на наше життя летять снаряди. Більшість нікопольців виїхало - хтось напочатку березня 2022 року, коли окупанти зайшли на ЗАЕС, хтось залишив місто, коли його почали обстрілювати. Проте ми усі не звикли, а адаптувалися до життя у місті, яке під постійним обстрілом. (А тепер окупанти з того берега ще й дрони зі снарядами запускають на наше місто.)
Неможливо звикнути до того, що не можеш вийти на двір, бо там над головою літають ворожі дрони. Неможливо лягати спати ввечері під звуки ворожої артилерії і не думати, що черговий снаряд може і не оминути твій дім. Неможливо звикнути до цього. До такого життя лише можеш адаптуватися і пристосуватися.

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна