Дуже часто зараз можна зустріти оці фемінітиви, які ліплять до усіх жінок. Це начебто непогано, але... Чи помічали ви, як іноді смішно, ба навіть образливо, може звучати професія жінки, якщо до неї застосувати фемінітиви? Чому на них так помішалися?

У мене чоловік електриком працює. Якщо точніше - електромонтер. Та усі ми звикли казати електрик. А якщо жінка працює електриком (електромонтером)? Як тоді мають називати її? Електрекиня чи електромонтерка?

Застосовуючи фемінітиви до професії жінки варто спершу подумки вимовити, а потім у голос.

А що ви думаєте з приводу цих фемінітивів? Які професіїї варто залишити так. як є? Поділіться своїми думками.

27.07.2019 р.

Мої роздуми.

"Навіщо я це роблю? Навіщо кожен день в сторис додаю якісь малюнки з фразами чи листівки з побажаннями? Для чого? Адже, по суті, це має безглуздий вигляд. Але мені це подобається. Подобається, тому що я знаю, що будь-яка людина, подивившись мою сторис - усміхнеться. Мені хочеться дарувати людям грний настрій чи, принаймні, змусити їх усміхнутис. Знаю по собі, що навіть від маленької усмішки день стає яскравішим, приємнішим і настрій покращується. Ось чому я кожного дня це роблю. А ще я знаю, що мою сторис обов'язково перегляне мій коханий чоловік і усміхнеться, навіть якщо у нього була важка зміна."

10.10.2019 р.

"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.

Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".

Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговорень .

30.09.2019 р.

"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."

Моя улюблена пісня з Дизель шоу.

Коли було надто кепсько, так, що музику взагалі не могла слухати (зовсім ніяку) - їхні пісні повернули мені бажання слухати музику.

Я люблю дивитися у небо. Воно дарує відчуття простору, якого іноді мало на землі. Я люблю дивитися на птахів у небі. Вони дарують відчуття свободи. А небо над моїм рідним (і незламним нині) містом я люблю найбільше за усе. Воно буває різним і я люблю його таким. А у чора мені вдалося побачити його з такими хмаринками. Я такиого неба ще не бачила.

А ви любите дивитися у небо? Як часто ви підіймаєте очі до нього?

Коли йдеш на вибори, то ти не знаєш - який кандидат буде хорошим керманичем для нашої країни. Кожна людина, кожен виборець йде на вибори з надією, що наступний президент буде не такий, як попередні. Люди сподіваються, люди хочуть вірити.

От і я пішла на вибори у 2019 році і віддала свій голос. Не приховуватиму - я голосувала за Зеленського. У мене були свої причини і своє бачення, щоб проголосувати за нього. І в той момент я вважала, що це правильне рішення. Казати, що кожен помиляється, я не буду. До того ж, коли обирали президента тоді, ми не могли знати, як повернеться ситуація у подальшому, бо ніхто не очікував війни. Думаю, президент також.

Але Євробачення під час війни, 11 млн на цей нікому непотрібний зараз конкурс!... Це вже занадто. І це лякає, як не лякала окупація ЗАЕС.

Якби могла передбачити це - зіпсувала б свій бюлетень, але не відчувала б зараз такої відрази за свій вибір.

Все, покаялася.

Сьогодні 05.02.2024 рік. Я не у Фейсбуці, а тут, але моя "чуйка" зі мною, де б я не була.

До чого це? А до того, що цього разу я свою "чуйку" послухалась і, навчена гірким досвідом, який коштував мені майже 4500 грн, я не втрапила у цю халепу знову. Проте, людей у поліцейській формі таки прийняла у себе вдома. Що правда, вже з Нікопольського відділення.

Тож, моя порада залишається незмінна - слухайтеся своєї "чуйки" (вона ж інтуїція. внутрішній голос, здоровий глузд) і не втрапляйте у такі халепи, як я.

P.S. Приємно бачити, що в поліції служать молоді люди.

Це мій улюблений спосіб знімати природу.