ЧАСТИНА 2. 

Ранок в таборі це ціла трагедія. Попробуй їх роздрюхати у 7:00, вмити, вивести на зарядку і провести з кричалкою на ранішні збори. Я в свої тодішні 25 була ще така дурна, хоч мала вже дитину, що ніяк не розуміла, чого ці лби кожного разу просять полежати ще 5-7 хвилинок для успокоєнія. Ну яке може бути успокоєніє піся сна, дивувалася я. Потім самий наглий мені придурошній пояснив криком: "Оля, выйди из комнаты, тут у всех по утрам стояк!!!" Вже потім я стала мудріша, стукала у віконечко і казала: "Сонечка, у вас є 10 хвилин на успокоєніє". Так, я їх називала Сонечка. Причин було декілька. По-перше, я так підмазувалась, по-друге, я їх хреново знала по іменах, по-третє, по "паганялам" я їх називала тільки коли сердилась. Вони і самі часто не знали, як кого звати по метриці. У мене в загоні були: Совок, Гоблін, Самальот, Бєля, дві Каністри і ще зараз не згадаю інших. Один Каністра був височенний, а другий низький і тому першого я називала велика Каністра, а іншого мала і то, коли була зла. 

У 10:00 був відбій, але на самому ділі це був початок роботи. Мій напарник заходив у кімнату хлопців і матом повдомляв, що треба спати. Потім заходила я і бажала всім Сонечкам добраніч. З дівчатами було простіше, вони в більшості своїй вели себе добре, лише іноді вилазили у вікно покурити. Діти робили вигляд, що засипають, ми робили вигляд, що повірили. Збір вожатих був щодня в 23:00 біля медпункту. Серед вожатих страсті-мардасті були ще ті! Я навіть трохи не посварилася зі своєю подругою. ЇЇ напарник грав на гитарі, а я йому підспівувала, бо колись навчалася в топографічному технікумі і там нахваталася правильних пісень. Моя коліжанка приревнувала, прижала мене до стіни і сказала, щоб я на її територію свого носа не пхала. Ну ОКей, я і не думала.

Сидимо ми на нічних посиденьках, а я бачу боковим зором, що від будинку моїх спортсменів пішло 4 хвігури у бік кладки. Всі вожаті сидять бухають, а я ж не можу. Я кажу, що йду пісяти, а сама тишком-нишком за ними. Йду тихенечко, щоб не спугнути і відчуваю характерний запах, такий самий у нас в технікумі йшов з 4-го поверху, де жили афганці, вони постійно курили план. Підхожу, папіроса вже пішла по колу і тут я: "Берете мене у компанію?" Народ отетерів, але погоджується. У мене назрів, як я тоді думала, геніальний план, що я той їхній план викурю і їм буде менше... ну простіть, була молода і дурна, тепер я би просто забрала косяк і викинула. Доходить черга до мене, я пи-и-и-и-и-ихаю як можу, кашляю-вмираю, потім вони, потім ще я раз пихаю-кашляю-вмираю...і все, запасів трави хватило на 2 кола. Що я не профі розкусили вже після першого разу, але вирішили, що навіть трави не жалко, щоб побачити мене накурену. 

Я так не ржала ніколи в своєму житті, ми ловили світлячків і давали ім імена, нічого пошлого вони не дозволили, вони реготали з мене, а я з них... потім нас попустило і прибило на умняки. Я розповідала, чому я пішла від чоловіка, а вони про свої нещасливі кохання. Потім один навіть сказав, що женився би на мені, але поки він вивчиться в інституті, то я вже стану стара для нього. А не вчитися він не може, бо папка не подарує йому свій Жигуль. Ви не повірите, але про цей випадок не пішло нікуди далі нас п'ятьох. Вчинок був сумнівний з мого боку, але я вже мала чотирьох вірних друзяк. Як потім з'ясувалося, тема наркотиків в загоні стояла гостро і цей косячок був просто легка забава.

В першій частині я писала про 18-ти річного пацана. Мій вожатий (я писала, що він працював на зоні) одразу розкусив, що він колеться. Це я не помітила слідів від уколів, а він моментом все просік. Отже він прошманав всі його лахи і знайшов шприц з дозою. Пронести наркоту було не проблема. До всіх приходили друзі і йому хтось з них і приносив те зілля. Потім я бачила, що таке ломка. Ми звісно повідомили директорку, та визвала родичів і його забрали. На цьому питання наркотиків було вичерпане. Ні я, ні мої хлопці більше не курили, я всіма силами намагалася займати їхні голови іншим.

Розповідаю вам як все було, нічого не приховую. Була молода та дурна і якщо я вже почала писати про те літо, то і це було його частиною.

ДАЛІ БУДЕ....

 

Наступного дня я прокинулася раніше і одразу почала пошуки, бо ми мали їхати туди-назад у село до моїх батьків, а чоловік сказав, що поки я не знайду пульт, то він нікуди нікого не повезе. Я шукала скрізь, пройшла знову по вчорашньому маршруту, перебрала сміття, перебрала лахи у шафі, знову передивилась у іграшках і ще у сотні місць і ні-фі-га. Я в'язала навіть хустинку на ніжку стола і казала: "Чортик-чортик погрався - віддай", потім я молилася перед іконою, потім я майже плакала. Прокинувся чоловік і ми сіли пити каву-чай. І тут мені наче хтось в голові каже: "Жінко, подивись у каструлях." Я в тій тумбочці дивилась, але чомусь захотіла передивитись. Знаєте таку пірамідку, коли менша каструля у середній, а потім у більшій. Між каструлями, що стоять одна в одній є простір, от туди мій Степан і сунув пульт. Мені стало так легко, що так само легко мені було після родів.

А тепер звідки у нас цей пес. Це чудо збила машина швидкої допомоги і його приперли на цій машині у ветлікарню, але не у ту де підробляє мій син, а у іншу, де підробляє його знайома. Вона скинула фотку Максиму, а той закохався у пса з першого погляду. Нічого, що у собачки пів хвоста, одне яйце і на лапах шви від нігтів і до сраки, але ж він прикоооольний. От моя дитина і привела його додому. Але не все так просто. З псом прийшло чотири тьоті валантьоркі, дивились умови у яких ми живемо і де буде жити пес, дали підписати контракт, прочитали лекцію про тварин і пішли довольні, що впарили нам собачку. На всі зароблені за вихідні гроші синок купив нашийник, повідок і корм, вручив мені пса і чухнув на навчання. Це чудо він назвав Оззі на честь Оззі Осборна.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ.

Діло було так. Збираюся відправляти сина на навчання, мішаю тісто на тертий пиріг, кладу в морозілку і думаю, що поки теє тісто охолоне я бирінько забацаю ще тісто на піцу. Роблю тісто на піцу, Степан в цей час сидить біля тумбочки і робить там свої порядки і тут дзвонить кума: "Ми ідьом к вам. Ви ради?" "Канєєєєєшно, - кажу я, а сама думаю,- бляхо-мухо, треба бігти мити голову, бо треба бути перед кумою гарною. Далі я біжу мити голову і потім біжу до шафи за одежою. До чого ці подробиці? Чекайте-чекайте, зараз все дізнаєтесь.

Приходить кума з похресником і з тортом. Ми сідаємо пити чай з моїм пирогом і їхнім тортом, по телеку іде якась фігня, я хочу виключити телек і тут я бачу, що я не бачу пульта. Я починаю шукати пульт, а він як розчинився. Його нема ніде! Ні на столі, ні під столом, ні в котячому доміку... н і д е! Кума починає проводити розслідування: "Так, де ти була перед цим? Куди ходила?" Я згадую де я була і іду до ванної, потім шукаю у шафі,потім я згадую, що бігала у дитячу і шукаю там, потім я згадую, що клала тісто у морозілку і шукаю і там, потім я беру і вимикаю той грьобаний апарат кнопкою на панелі. Далі ми з кумою трохи бахнули винця, перемили кістки знайомим, перемили кістки нашим чоловікам і кума пішла. Тільки вона пішла, приходить з роботи мій чоловік. Я його цьомаю, знімаю курточку, забираю рюкзак і вже готова зняти мешти (ну треба підлизатися перед новинами) і тут він підозрює, що десь я проштрафилася . Я вирішую все зразу розповісти, кажу: "Мій генерал, у мене для тебе дві новини: перша - ми загубили пульт " Чоловік перевдягається і ми починаємо вже разом шукати пульт. Тут він видає геніальну ідею, що пульт заникав Степан (я теж таке думала, але перешукала у всіх його ничках і не знайшла ) і для того, щоб знайти пульт треба опуститися до рівня дитини. Окей, ми стаємо на карачки і намагаємось дивитись на все очима дитини. Ми повземо по всіх нижніх тумбочках, я по ходу все гарненько там складаю, повземо до іграшок і я там теж все складаю, повземо під кроватями і я там витираю пилюку... повземо по всій хаті і по ходу пошуків чоловік пригадує, що взяв мене не дівкою і тому я така борза, я йому пригадую, що він сам два дні тому шукав ключі від машини, потім ми сваримося, потім мовчимо, потім сміємося, потім впадаємо в ступор і сідаємо на кухні пити чай. Першим виходить з оніміння мій коханий:

- Ти казала, що дві новини. То друга яка?

- Блііін. Максим завів собаку, вона на веранді.

- Пі.дєц.

ДАЛІ БУДЕ....

 

Може до вечора напишу де пульт, а може завтра. На ками буду відповідати не одразу, бо крім дітей, чоловіка, двох котів, я тепер маю ще пса.

P.S. Заметка для заполнения ленты заметками.

    P.P.S. При создании заметки ни одна извилина не пострадала.

А ви знали,  що сер Ентоні Хопкінс пише музику? Я особисто ні і була в шоці, коли почула.