Отже почну. На старості я буду звичайна товста бабуська на тоненьких ніжках (то у мене від моєї бабці Дусі велика дупа і тонка кістка), буду мати сиве волосся (фарбувати не буду, бо тоді виглядатиму, як стара рижа жидівка), буду жити у селі біля лісу (бо треба десь вигулювати мого басета і мого діда, а також збирати гриби), буду мати діда (бо треба комусь ганяти онуків з дерев, щоб не їли зелені яблука) і буду мати онуків (бо пісюнів я наробила, а вони нехай роблять мені онуків). Онуків я буду любити без тями, бо вся радість - це те, що ти їх просто любиш, а не виховуєш. 

В нашій команді з дідом я буду добрий поліцейський, а дід буде злий поліцейський. Я буду ліпити вареники з вишнями на веранді і дивитись у вікно за дідом і онуками, а мій дід сидітиме у кріслі-гойдалці з філіжанкою кави і голосно кричатиме: "Куди .лять, босота, по копаному, воно ще зелене... обісретеся жеж!!!" Коли малі засранці сідатимуть мені на голову, я буду їх лякати: "От скажу діду, він вам по сраках лозиною надає!" Лозиною звісно ніхто ніколи користуватися не буде, але дисципліна має бути.

Дід мій буде моднявий. До того часу його борода виросте до пупа як у ZZтопів, він носитиме окуляри як у Оззі Озборна і ходитиме у футболці зі Slayer та кепці як у Ангуса Янга з АС/DC. Я теж не буду пасти задніх у питаннях моди. Я не збираюся ходити у байовому халаті і півшалику. Я буду мати червоні спортівки з лампасами і таку саму олімпійку.  До того часу я таки навчуся в'язати носки і тому всі ходитимуть у полосатих теплих носках... тільки я у кросівках, а дід у галошах.

Діти будуть всі по роботах, але раз на місяць (я ще не вибрала день) вся кагала збиратиметься у нас. Ми будемо сідати за великий стіл у садку, пити чай з тортом і теревенити до самої ночі. Мої сини будуть ніжно обіймати своїх жінок, а потім потихеньку розходитись спати. Мій дід буде сидіти до останнього, щоб нічого не пропустити, бо він знатиме, як тільки він піде спати,  ми одразу почнемо іржати над ним і згадувати, як він загубив свої модняві окуляри, а вони висіли у нього на пузі, або як мій пес вкрав у нього капця і дід в одному ганявся за ним і матюкався, а онуки голосно сміялися і не хотіли діду допомогти.

Жити з дідом ми будемо довго, бо я підпишуся на газету ЗОЖ і збиратиму трави. 

Одного разу я прокинуся і зрозумію, що мій дід заснув навічно. Я покладу свою голову йому на груди і теж піду за ним. Це буде у п'ятницю. 

Наші діти сидітимуть в садку і будуть згадувати мої пиріжки і сміятися над дідом, як він постійно губив окуляри.

Життя триватиме...

Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 

Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.

 

Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.

Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.

             

    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!

А вже потім це.

 

І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. 

Ждите отчёта.... ждите отчёта ....ждите отчёта

Она появилась первой в Их совместной жизни. Не новый диван, не телевизор и даже не штамп в паспорте, а Она. Нормальные люди сначала заводят новые сковородки, но эти двое завели кошку, обычную серую и полосатую, настолько обычную, насколько обычной может быть кошка . 

Так Она стала главным свидетелем всего, что происходило в Их жизни. Они ссорились, мирились, рожали детей, строили свой дом, сажали деревья, смеялись, плакали, спорили, уходили и приходили, иногда они уезжали, но всегда возвращались туда, где их ждала Она. 

Кошке Они казались странными и даже глупыми. Часто эти двое оставляли своего ребёнка спать одного в коляске, Ей приходилось сидеть рядом и, когда малыш просыпался и начинал кряхтеть, громко мяукать. Потом Они водили мальчика в садик, Она провожала и встречала их у калитки. Когда Их сын пошёл в школу, у этой странной парочки хватило ума отпускать его одного. Кошка выходила на дорогу и долго наблюдала за подпрыгивающей фигуркой с большим синим рюкзаком, пока силуэт не пропадал за поворотом. Она точно знала в какое время маленький хозяин вернётся и уже ждала его на заборе. Потом Они родили ещё и всё начало повторяться.

Она не любила лишних сантиментов, не любила когда её долго гладили, не любила когда её будили, не любила чужих детей и громких гостей. Она не обижалась, когда Они забывали её кормить, Она могла сама о себе позаботиться. 

Время от времени в Их доме появлялись ещё какие-то животные. Однажды Они привезли страшного, больного, блохастого кота, которого подобрали на улице и оставили у себя на 6 лет. Кот был очень беспокойным, он постоянно находил проблемы на свою голову, его раны не успевали заживать и поэтому почти всегда ходил с зелёными ушами. Кот был настолько глуп, что даже не пытался ухаживать за ней. Единственное, что интересовало этого недосамца -это драки. Кот пропал так же неожиданно как и появился, он просто ушёл зализывать раны и не вернулся. 

Потом Они завели собаку. Ей даже показалось, что собака занимает слишком много места в Их сердце, но гордость и мудрость не позволили Ей даже намекнуть об этом. Собака была шумной и беспокойной, всегда тыкала и обнюхивала своим мокрым носом, бегала кругами и лезла со всех сторон. Приходилось воспитывать наглого пса и иногда впиваться когтями в его наглую морду, но это помогало только на время. Кошка любила лежать на заборе и смотреть сверху вниз на прыгающего глупца. Неужели он и вправду думал достать Её? Потом пропал и он. Она даже немного скучала.

Она была единственной дамой в округе и вниманием кавалеров никогда не была обделена. Не каждая кошка может похвастаться таким списком. К Ней захаживали чистокровные британцы, персы и другие породистые особи, но Её привлекала прежде всего харизма. 

Весной Она рожала котят. Иногда это случалось дома, иногда на соседских чердаках. По кошачьим меркам Она была хорошей мамой. Вылизывала, кормила, учила охотиться и прятаться от опасности. 

Кошка иногда болела, но всегда знала как лечиться. Когда раны были слишком глубокими, Она всегда знала, что Они помогут.  Но не в этот раз...

Она толком не поняла что случилось. Просто вдруг Она перестала видеть на один глаз и слышать запахи, воздуха не хватало, тело не слушалось и постоянно хотелось спать. Ей так хотелось забиться в угол и лежать в тишине, но Они отвезли Её к врачу. Похоже на инсульт. Да-да у кошек тоже бывают инсульты. Люди в белых костюмах долго осматривали и прикладывали какие-то штуки, потом кололи уколы и вливали капли. Она терпела. Так нужно было Им... Им, но не Ей. Она устала. Пришло время уходить. И Она ушла. Ушла как все обычные кошки. Они не найдут Её тело и не будут носить весной фиалки к Её могилке. Она знала, что это всего одна из жизней и Она вернётся и вернётся именно к Ним в образе какого-нибудь котёнка, что Они обязательно подберут на улице. Ведь Она в ответе за тех, кого приручила, а Этих оставлять надолго одних нельзя.

P.S. Не ставьте плиз в камах два цветочка. У кого есть в камах две рыбки, ставьте рыбки. Покойная их очень любила. 

Жорж ждал жабу Жануарию,  Жоржа жутко жадолбали жалкие жалобы жучихи, Жорж жаждал Жануарию.

Жужелица жужжала-жужжала-жужжала.

Жаворонок жахнул жужелицу железной жукобойкой, Жанна жутко жавизжала: "Женоненавистник!!!!!!!!!!!".

"Жизнь-жопа",- жаловалась жужелица ждоровенному желтому жирафу Жерару .

Жираф жевал жевачку...

На смак прикольне, на вигляд теж.

Отже! Тадааааам! Варення з зелених помідорів.

На фото ще не доварені помідори. Вони потім стали бурштиново-прозорі.

Рецепт: 

Ідемо на город. Зриваємо маленькі зелені помідори, бо вони вже не достигнуть, а ви ж їх ростили-поливали. Ріжемо помідори навпіл і залваємо сиропом. Варимо на слабкому вогні. Тільки починає закипати. ми вимикаємо газ і так 3-4 рази поки плоди не стануть прозорі. Потім ставимо на малий газ і випарюємо зайву вологу.

  

На 1 кг помідорів

0,8 - 1 кг цукру

Вода 100 гр.

лимонна кислота або сік 1 лимона (хто хоче може з цедрою)

ваніль або кориця або горіхи або що хто придумає

бажання

натхнення

В інтернеті пропонують купу варіантів. Це з цілих плодів.

Це перемелені.

Всіх люблю. Цілую. Смачного.