https://narod.i.ua/user/282118/
Я тут була так давно, що мене пам'ятають хіба місцеві динозаври. Однією з причин, чого я тут перестала бувати - це смерті юашників.
Їх стало так багато, що я почала боятися сюди заходити.
Хто знав Танчика, пом'яніть його гарним словом.
P.S. #Рак_дурак

От знаєте шо ви, які головні на цьому сайті? В цьому місці я уявляю тих, хто створює тут постійні проблеми і даю їм по сраках.
Хто зробив так, що коментарі не печатаються? Ну от шоби шо?
Три дні не можу відповісти на коментарі у власній замітці.
І після цього у мене має повернутися бажання тут щось писати?
*іде, матюкається, уявляє, як добиває "розумників" ногами, тягне їхні тіла за волосся і в сарай, де стоїть бензопила*

Сто років тут нічого не писала. Але пожалію вас, бо сумуєте ви тут нещадно. Нудота і бентега засмоктали цей сайт і вже дідька лисого відпустять. Тому ось вам невидумана історія з життя (хто пам'ятає мене, той в курсі, що пишу я тільки про своє). А хто хоче мене читати, дивитись відосики про моїх псів, спостерігати за моїм рукоблудством, то велком ту мій ТГ канал, посилання в коментарях, тут гади не дозволяють всунути. Підписуйтесь і буде вам цікаво.

Була на городі. Підслухала...
Дійові особи:
Надя (Н) - сусідка
Свєтка (С) - сусідка Наді в кінці городу, місцева пиятичка, що не заважає їй тримати кури. Свєтка завжди до всіх має претензії.
С. - Надя!
Н. - Шо, Свєта?!
С. - Твій собака подер мою курку!
Н. - Який мій собака? У мене його нема.
С. - Рижий пес вибіг від тебе і схопив мою курку! Ледве відбила!
Н. - То не мій пес.
С. - Так він від тебе вибіг!
Н. - Ну то й шо?! Як забіг, так і вибіг!
С. - Так він мою курку подер!!!
Н. - Свєта, а я до чого?
С. - Так від тебе ж вибіг!
Н. - Я ще раз кажу! То не мій пес!
С. - А чого він від тебе вибігав?
Н. - А я знаю?
С. - Якщо він до тебе забігав, то значить він тебе знає!
Н. - Свєта, ти нормальна? Всі пси і коти, що бігають до мене в двір це мої?!
С. - Так з куркою шо робити? Він жеж від тебе вибіг!!!
Н. - Так він же до тебе побіг! То значить він тебе знає і це твій пес!
С. -...
Тут Свєтка поламалася.
Надя перемогла.

Життя поставлене на паузу
Залипла міцно кнопка "Плей",
І мрій нема, крім мрії мріяти,
Вигадуєш свій суперклей.

І все навколо, наче лакмусом...
Хтось має колір, а хтось "грей",
І віри ледь стає в щось вірити,
Собі ти сам тепер сенсей.

Що буде потім, якщо виживеш?
Що скажеш тим, хто зараз там?
Твоє життя всього на паузі,
А їхнє рване по шматкам.

Колись я набудую планів
За тих, хто спить під прапорами.

Дощ не змиває біль і образи,
Дощ замаскує тільки сльозу.
Дощ не відмінить сказані фрази,
Пам'ять не дасть це зробити дощу.
Все, що отримав словами і вчинками,
Буде навіки вже тільки твоє.
Кожний обман виринає картинками,
Ріже по ранах і в ранах живе.
Раз поза разом, систематично
Вперто збираєш в собі ти себе,
Віриш в найкраще маразматично,
Знаєш, що буде і що не мине.
І недосказаність давить зсередини,
І пересказаність менш не болить.
Всередині тебе космічні події,
В космосі ти всього-навсього мить.

Кава холодна, голодні коти
Кухня пуста... така сама і ти.

КАЦАПАМ

Орда катів
Звіряче стадо
Колонія скотів
Юрба мерців
Стовковище чортів
Збіговисько шакалів
Ви виплодків юрмище
Натовп виродків
Табун потвор
Антихристові діти
Дегенератів скупчення
Диявола загін
Галайстра вирожденців
В пеклі вам горіти
Не знати вам прощення
НАВІКИ!
Проклять людських не буде вам замало
Ще вистачить на сотні поколінь
Геєни вічної
А при житті зневаги
І кожному із вас цього незлічено разів.
АМІНЬ!

Прокльони голосів жіночих
Лунали над твоїм солдатом,
Росія, ти колись назвала
Себе моїм найстаршим братом?
Чому мене хотіла вчити?
І що довести намагалась?
Як танком, градом, смерчем, буком
Дітей невинних убивати?
Не завжди старший брат мудріший,
Не завжди здатен научити.
Хоча і сильним ти здаєшся
Та на слабкіших ти роз'ївся.
Тобою править чорт плюгавий,
А ти покірно йому служиш.
Себе зробив найгіршим катом.
Раба ж в собі ти не заглушиш.
В ганьбі помруть твої онуки,
І всі наступні покоління,
Вкраїна вистоїть, я знаю!
І буде вічно вона вільна!
Прокльони голосів жіночих
Лунали над твоїм солдатом,
Хотів він взять землі моєї
А стане добривом і смрадом.

Святая Злість, не полишай мене,
НенАвисть, не впадай у втому,
Тримай мій нерв допоки все мине
І потім, як мине, не віддавай нікому.
І, Пам'ять, як почну я забувать,
Гортай в мені жахлИвіші картинки,
Щоб я не мала права міцно спать,
Не побажавши Кари їм без міри.
Плекай себе в мені, прекрасна Лють,
Рости, міцній і накопичуй градус.
Родись в мені, Прокляття. Не боюсь
Нести Вас у собі і впасти в хаос.
Тепер супутники ми з Вами на роки,
Союз наш скріплений довіки і віднині
Клянусь Вам в вірності. І довгіє віки
Нехай лунає Слава Україні!

P.S. Всіх люблю, крім нелюдей.

Створила свій ТГ канал, бо тут майже неможливо створити замітку, через грьобані перевірки.
Любила вас тут, буду любити ще більше там
Канал свіженький, щойностворений, ще аж гарячий.
Посилання в коментарі.

Ідея "народити" бетонну скульптуру муляла мене давно, але знаючи, що це брудна і важка робота, я весь час відкладала свою задумку. І от цієї весни все склалося. Я сиділа вимушено в селі біля мами, яка була після інсульту. Біля мене сидів мій старший синок, бо ставив їй крапельниці. І це був час, коли вже було покопано, але садити ще рано.
Ідея, що саме буде, з'явилася сама собою в одну хвилину. Чоловік перед цим привіз старі шини і вони якось самі склалися в змію. Ліпити змію я не хотіла, бо пам'ятник собі при житті це не скромно. А от задумка з драконом дуже навіть сподобалася, бо завжди любила все східне.
Отже, що було на початку...
1. Бажання творити.
2. Робоча сила (не здря ж я їх нарожала).
3. Шини
4. Старі махрові рушники, светри і шарфи
5. Металева сітка (каркас)
6. Швабра і пластиковий бутиль (шия і голова)
7. Штукатурна сітка (додаткове підсилення)
8. Цемент М 500
9. Пісок
10. Клей ПВА
11. Фарба біла для зовнішніх робіт
12. Колор