Це мене Лагус змусила показати свою першу ляльку,звуть Лізонька,ручки з палочці від кульки,тіло з конуса,що лишився від ниток,з якого мама мені зв’язала світерок, груди - не силіконові!!! :) Намисто моє(дала сфотографуватися,до речі в мене всі ляльки з намистом замість скрині його бережуть).
Тішить око...Має свою історію...звісно ж любовну ) Ліза довірлива і тендітна,бо перша.
Чи довго триватиме?
Спустошена розлукою
Продовжую кохати.
Те що в серці моєму
Тобі не пізнати.
У самотній ночі
Таке вперше зі мною: в сльозах засинати...
Ти не віриш в любов
У сили її цілющі
Ти не віриш собі -
І тебе переслідує жаль невмирущий
А моя біда - я вірю в тебе.
І все краще, що є в менінесу без оглядки тільки тобі.
...слухай, серце, я не можу більше писати про любов,
літери ворду – ніби цятки на крильцях сонечка –
полетіли-розлетілися з пучок пальців –
на небо, цукерки хрумати.
...поясни, серце, чому слова ніжності втишеної
завжди банальні,
прості й нецікаві, ніби оте «довго-щасливо»
наприкінці казочки?
...бо ніхто не помер, не пішов за земель тридев'ять
дракона рубати-царівну визволяти,
бо чайник сопе із котом примруженим,
бо сніг солодкий, як губи присмерком...
...знаєш, серце, щастя щоденне,
без ексцесів та спецефектів –
річ насправді нуднюща для публіки –
як старенькі, що ходять за ручки –
він – зворушливий у своїй ніжності,
вона – дитинна у своїй вірності –
кришать хлібчик любові голубам
на ринковій площі...
...я їх бачила нині, серце –
і мені захотілося плакати
від щастя.
Ранок, Прокинувшись все думаю про нього. Встаю, щоб не поглинути у мрії до нудоти.
День. Готуюсь до приємних гостей.
Гості. Застілля. Весело. Чудно.
Вечір. Друзі розійшлися. Близьки пішли їх проводжати.
Я одна. Я без тебе. Я шаленію від думки, що ти міг би бути поруч, але...Так неможна, ці бажання лише ознаки хміллю і ...хто зна чогось ще.
Одна.
Сумую. Але не зроблю того чого так кортить
Дождит...но сердце забыть его не спешит.
Забыть-то забудешь
Но в ком расстворишься?
Счастливою будешь,
Иль вновь притворишься.?
Да,он как и все
Сейчас равнудешен
Но время придет.
Он станет не нужен.
Тогда о тебе и он загрустит,
позвонит
а вдруг без звонка прибежит…
Не будь эгоисткой, вспомни себя
Стань ему счастьем!
Тем самым каким он сегодня не стал для тебя.
Знаєш, коли шкода. Коли встаєш о четвертій ранку, тому що прокинувся. Ти
знаєш, якщо не зараз то назначений час через дві години, можеш проспати. Ти
займаєш себе якимось ділом до тієї години , а точніше, хвилини. Ти робиш , в
тебе виходить, захопившись ти не помічаєш , що твій запланований момент
втрачено, ти просто,його пропустив . Ті декілька секунд. Їх не повернути.
Шкода...
Я налила собі чаю, стала у вікна: автобуси різних маршрутів мчали по нічній мокрій дорозі. В них не було тебе. Я знов ,як тоді, прогавила «секунди з тобою». Хоча,хто зна, може й ні. Допиваючи другу чашку чаю, підраховую усі можливі варіанти,подумала, що може й встигла побачити той самий, в якому пронісся ти. Мабуть, ти й не глянув на моє запалене в густій темряві вікно, як знак того,що я з тобою.Так само не озирнувся на нього, як не озираєшся на мене, коли ми розходимось. Все це не є важливим, поки є невідомим. Але надія на те, що я встигла є! Навіть не надія, а видумка.
От я і подумала, щоне дарма у четвертій ,не дарма у вікна одна.Я думками про тебе ще жива!
Гіркота шкоди змінилась на солодкий присмак надії.
Який чудовий в мене вийшов ранок.
Який смачний цей зелений чай.