Французький антиглобаліст Серж Латуш (Serge Latouche) один з ідеологів концепції Антизростання пропонує змінити наші погляди на майбутній розвиток економіки і життя людей та перейти від глобальних торговельних зв'язків та доступності корисних копалин до розвитку місцевої економіки. Це може знизити загальний рівень життя, але врятує нашу планету від виснаження і руйнування.
«Вірити в нескінченність економічного зростання, тобто вірити в безмежність земних ресурсів може або дурень, або економіст. Біда в тому, що тепер всі ми стали економістами. »Серж Латуш.
Сучасна світова модель будується на постійному економічному зростанні та виробництві, ці 2 фактори стали самоціллю розвитку суспільства. Але ідея глобального споживання не вирішує, а скоріше створює багато екологічних та соціальних проблем за рахунок нерівності та знищення природи. Вона не приносить задоволення людині, яка в ній знаходиться.
Нам потрібно навчиться хотіти меншого!
Економіка повинна перестати бути центральною темою суспільного життя, господарська діяльність - будуватися на глобальних торгових зв'язках і доступності корисних копалин.
Економіка і життя людей повинні повернутися на місцевий рівень. Сільське господарство забезпечує харчуванням населення околиць, робочий день скорочується за рахунок відмови від надлишкового виробництва. Одноразові предмети, запрограмоване старіння, будучи нераціональним витрачанням ресурсів, ліквідуються. Природно, навіть деякі з цих рішень знизять традиційні економічні показники, але не рівень життя.
Суспільство споживання і розвитку заради розвитку є пастками, що тягнуть нас до катастрофи, і вона також вірна як для тих країн і народів, хто вже в ній живе, так і для тих, хто тільки підходить до неї і ще здатний її уникнути.
Теорія Антизростання в сільському господарстві
Сучасне сільське господарство засноване на використанні пестицидів, техніки, хімічних добрив, тобто на нафті. Те, що відбувається - катастрофа з усіх точок зору: санітарної, екологічної, антропологічної, земля перетворюється на пустелю, грунти виснажуються. Однозначно, такий спосіб господарювання не є вирішенням майбутнього: це не продуктивність, а фанатичний продуктівізм.
Система виробництва їжі сьогодні стимулює пандемію ожиріння - люди споживають занадто багато жирів і цукру. Це легко транспортабельні форми продовольства, саме їх вигідно виробляти на великих господарствах. Додатково використовуються синтетичні консерванти, що мають канцерогенні властивості і разом з тим вимагають великої кількості енергії для виробництва.
Таке господарювання може бути економічно ефективним, коли є нафта і величезні земельні території. На них можна працювати, залучаючи мало людей і отримуючи величезну кількість продуктів, але співвідношення витраченої і отриманої енергії вкрай низька, в деяких випадках вона може становити 500 витрачених калорій на одну вироблену харчову калорію.
Існують альтернативні системи сталого сільського господарства - агролісоводство, пермакультура та інші. З додатком більшої кількості рук можна отримувати гідні врожаї. На національному рівні це довели японці, які отримують по три врожаї з невеликих ділянок, що обробляються вручну. Враховуючи мільйони безробітних по всій планеті, брак робочих рук не є проблемою для розвитку системи локального сільського господарства, що постачає населення на місцевому рівні здоровими сезонними продуктами харчування.
Немає нічого поганого в тому, щоб залишити значний простір, в якому зможуть жити і розмножуватися рослини і тварини без їх систематичного знищення. До того ж природні території потрібні для вирощування худоби в природних умовах, яка має прийти на зміну інтенсивному тваринництву. Природно, що питання про введення нових земель в оборот буде вирішуватися різними способами в перенаселеній Руанді і малонаселеній Канаді.
Добувна промисловість не дає нічого місцевому населенню, вона порушує природну і соціальну рівновагу, в якій людям вдається підтримувати розумний рівень життя. Знищується родючий шар заради збагачення кількох власників-експлуататорів. Це приблизно однаково скрізь і завжди, і швидше за все буде повторюватися.
Нафтова економіка - хижацька, а не продуктивна.
Це хижацьке ставлення до природи, до ресурсів, які треба використовувати вкрай ощадливо. Використовуючи нафту, ми прискорюємо зміни клімату, ефекти яких ми бачимо сьогодні і наближаємося до катастрофи. Нафта продукт обмежений, винятковий, і ним треба користуватися тільки там, де неможливо без нього обійтися. Сьогодні ми його розбазарюємо, використовуємо не за призначенням.
Друга причина - погано використовуваний ресурс створює ренту, яка ніколи не служила на благо населення, немає жодного подібного прикладу. В деяких випадках, наприклад в Нігерії, вона призводить до зовсім жахливих наслідків, до різанини. В інших випадках від збагачення нафтових емірів і російських олігархів населення теж нічого не отримує.
Невідомо, що стане спусковим гачком обвалу - зміни клімату, голод, падіння долара або міжнародної економіки, - але всі чинники відіграватимуть свою роль.
Теорія Антизростанняв культурному розвитку
Зараз особливо серед молоді, виникає якась усвідомленість, натхнення на зміни, я це називаю деколонизацією уявного (деколонізація думки). Це дуже повільний процес: складно битися з величезною машиною продуктівістської пропаганди, тиском лобі транснаціональних фірм.
Крім цього, я бачу деякі країни, в першу чергу в Латинській Америці, яким вдалося відновити не до кінця знищену традиційну мудрість і скромність. Ми це бачимо в Болівії, керованій президентом Моралесом, в Еквадорі під керівництвом Рафаеля Корреа, Хосе Мохіка в Уругваї. Ми бачимо традиції корінних народів Америки, які спливають у сучасній свідомості. Уявлення про гідне життя, в гармонії з природою, яка розглядається як суб'єкт, а не об'єкт людської діяльності. Ці цінності відображаються і в нових законах і конституціях, прийнятих цими країнами.
Колись, на зорі незалежності Індії, це зрозумів Махатма Ганді, він не хотів для своєї батьківщини входження в суспільство зростання. Були дебати, де з одного боку виступала молодь, яка отримала технічну освіту в британських університетах, а з іншого - проект Ганді, проект скромності і автономності. Він прагнув створити систему сіл, які розвиваються, задовольняють потреби населення, не стикаючись з обмеженнями, пов'язаними з економічним зростанням. На жаль, сьогодні цю позицію не поділяють співвітчизники Ганді.
Не відразу піддався суспільству споживання Китай, який був змушений впустити його під грім гармат опіумних війн, Японія теж чинила опір, але здалася швидше.
В Україні відомим прихильником розвитку економіки місцевих громад був свого часу економіст і письменник Іван Франко.
Сьогодні є прості і практичні способи, в яких ми могли б відразу ж почати
економити наші ресурси, тим самим виходячи з екологічного та соціального кризи і рятуючи нашу планету від руйнування і нашої жадібності.
