Проезжая мимо очередного пункта обмена валют я не сдержался и сфотографировал очередь возле "обменки". Как за "дефицитом" в советское время. Одни покупают, другие продают. А как поступить правильно - непонятно.

Как говорил М.М. Жванецкий: «Граждане воруют, страна богатеет».

Что ж это-то такое делается, граждане? Куда ж бежать со своим капиталом? Покупать или не покупать-то валюту? А? Товарищи! Подскажите, что делать-то?

З найдавніших часів вода вважається джерелом усякого життя. Давні українці з особливою пошаною ставились до води. Вони охороняли і прикрашали джерела і криниці, наділяючи їх цілющими й магічними властивостями.

Вважалось, що велику чудодійну силу має не почата вода з криниці. У ній ку-пали немовлят, нею користувались, щоб зняти зурочення, або вилікувати хворобу Особливо вважали цілющою йорданську воду, освячену на Водохреща 19 січня.

Вода завжди була символом чистоти. Тому вважалось великим гріхом плювати у воду. Чиста вода є магічним способом як фізичного, такі морального, очищення людей. Вона була й засобом зцілення.

В нашому рідному краю ще з давніх часів існують криниці: Дем'янова; Саівська, Гаврюшенкова, Отченашева. І кожна з них має свою історію. Із покоління в покоління передається легенда про цілющі води Отченашевої криниці. Одна жінка мала сина, який дуже хворів, його ноги були вкриті глибокими ранами, які не заживали. Бідна мати де тільки не лікувала сина і в лікарів, і в знахарок, але ніщо не допомагало. Одного разу їй приснився сон: сивий дідусь з білою, як сніг бородою, сказав: «О третій годині ранку йди до Отченашевої криниці, набери води, дай пити сину, а ноги обкутуй полотняною тканиною, змоченою в цій воді. Так роби до повного зцілення сина».

Жінка виконала все що наказав їй - дідусь. І згодом син вилікувався.

Старожили нашого селища пам'ятають про пивзавод, який існував в Солоницівці до 1928 року. Пиво виготовлялось на цілющій воді, яка й досі тече з підгори. Завдяки смаковим властивостям води, солоницівське пиво в ті часи неодноразово мало вищі нагороди у Франції, Голландії, Германії.

А хто не знає про цілющі властивості Онуфрієвської води?

Ще з 17 століття під Онуфрієвською церквою існували самородні джерела з криничками в олтарі і під амвоном, до яких віруючі приходили для зцілення своїх хвороб. На ці джерела в ті часи приносили чудотворну Озерянську ікону. З підгори Курязького монастиря били цілющі джерела води.

В 1945 році лікар Є. Следзієвський дослідив Курязькі джерела і вважав їх цілющими. Він подав клопотання про побудову водолікувального закладу при цих джерелах, яке нажаль. не було прийняте до уваги. Цими цілющими джерелами і зараз користується місцеве населення і харків'яни.

Вода в нашому житті – це символ руху. Багато народних прислів'їв можна почути від старих людей: «Не вір воді, не втопишся», «не лізь у воду, не знаючи броду»...

Вода – це уособлення міцності, всесильності: «яка вода м'яка, а камінь точить».

Вода – це символ часу: «Іде, як вода по каменю», «Ще багато води упливе, доки те буде», «Вчорашньої води не доженеш», «Час, як вода, спливає».

І важливість цієї чарівної рідини важко переоцінити в нашому житті.

Підготувала Ніна Жиленко.

газета «Голос Солоницівки»

Минуле Зарічанки відноситься до середини XVII століття. Першими її поселенцями були три козаки – Явтушенко, Пономаренко, Саєнко.корінняродин яких залишились і дони ні, що пов'язані родинними стосунками.

Перші їх поселення знаходились на узбережжі широкої і повноводної річки Уди. Зараз це нижня частина вулиці Потьомкіна та в'їзд Некрасова. Чомусь ці поселення були названі Дурним хутором. Назва збереглася і до сьогодні.

Мій дід, Микита Іванович, був одним із нащадків роду Пономаренків. У першу світову війну 1914 року він служив у царській кінній армії, а під час Великої Жовтневої революції перейшов до кінної армії Будьонного. Якось запитала у нього: «Чим же вас купили більшовики?» А почула у відповідь: «Землею».

У 1919 році сільською управою було виділено для родини земельний наділ 1 га, на якому він побудував свій будинок. Потім дідусь розділив свою землю синам, братам, онукам, де й досі проживають покоління Пономаренків. Таким же чином відбувся розподіл землі й у родинах Саєнків, Явтушенків. Тільки після 20-х років XX століття почалося інтенсивне заселення хутора, який змінив свою назву на Зарічанку.

Поруч із поселеннями перших поселенців знаходилися високі піщані насипи, які у народі назвали горбами. У 1910 році через них було прокладено залізницю, а у 50-ті роки XX століття засадили хвойними деревами.

Під горбами по узбережжю ріки тяглась стежина до першої криниці, побудованої з мореного дуба, яку називали Саївською. Вважається, що вона була побудована родиною Саєнків. Вода у цій криниці мала властивості лужності: нею прали білизну, мили волосся, яке після миття ставало шовковим. Населення Зарічанки користувалося цією криницею до 70-х років XX ст.

А на місці пісків було побудовано автопідприемство, яке працювало до 2000 року. Криницю було накрито залізобетонною спорудою, яка поросла верболозом і доступу до неї немає, а жаль.

У дитинстві ми часто бавилися на лісках і знаходили там кінські зуби, побитий череп'яний посуд, дивні ґудзики. Коли я показала ці знахідки своєму дідусеві, то він пояснив, що у далекому XVII ст. на цих пагорбах стояли татарські кошари. Шлях татарських орд пролягав саме через Зарічанку до цих пісків, бо навпроти через річку Уди існувала переправа. До наших часів Солоницівка-3 називається баркас. Татарські орди вели свої напади у 1680, 1691 роках. Звідси вони прямували на Деркачі, Вільшани, Богодухіа, Охтирку, Суми. Татари грабували населення, викрадали худобу, вбивали та забирали в неволю людей. Моєму дідусю розповідав його дід про те, що татари награбоване переправляли по річці Уди. Із роду в рід передається легенда про те, що у районі Солоницівки затоплена козаками баржа з дорогоцінностями і золотим конем.

Пройшли роки. Селяни збудували греблю, яка існує й зараз. Родина Саєнків побудувала млин, на якому мололи хліб. Тут же була й ступа, де товкли просо. Млином користувалася вся округа. Через річку, яка стала поступово звужуватися, збудували дерев'яний міст, який з'єднав Солоницівку з Дурним хутором. Після революції 1917 року хутір почали заселяти нові поселенці, і це місце стали називати Зарічанкою.

Взимку 1943 року у лютому-березні по долині річки Уди від Гаврилівки впродовж Зарічанки до Пісочина проходили оборонні рубежі Харкова, йшли запеклі бої. Оборону тримала 303 стрілецька дивізія, що була сформована з добровольців з Новосибірської області та Алтайського краю, а також 86 окрема танкова бригада. Між двома залізничними коліями встановлено обеліск загиблим воїнам.

З роками ріка Уди почала висихати, а з будівництвом автопідприемства виникла необхідність побудувати добротний залізобетонний міст, який з'єднав Зарічанку з Сумською трасою. У 80-х роках минулого століття побудували ще одне підприємство – МК-16, керівником якого є незмінний директор В. В. Діденко. Піклуючись про зручності для населення, він вирішив питання з Укрзалізницею про будівництво залізничної зупинки «Зарічанка», що раніше була на станції Подвірки. А в 90-х роках за залізничною колією розпочалося будівництво нового житлового масиву Зарічанки.

Матеріали підготувала Ніна Жиленко,

смт. Солоницівка

газета «Вісті Дергачівщини»

И таки здравствуйте! Кто знает где взять информацию о достоверности истории родника? Меня интересует история родника в окрестностях пгт Солоницевка: http://blog.i.ua/user/435934/287678/

Просьба к тем, кто владеет информацией или знает где взять информацию о роднике поделиться ею.

Спасибо за внимание.

Не знаю ли правду говорят люди, аль нет, но есть не в три-девятом царстве, три десятом государстве родник с названием "Отче наш". Отыскали люди древние родник тот в окрестностях города-героя славного Харикова, неподалёку села солёного Солоницевка, вдоль станции железнодорожной Подворки.

Сказывают люди, что родник-то лечебный. Одна тётка (ногами слаба она была - историк той местности рассказывает) ходила к роднику тому, воду к себе домой из него носила, ноги её обливала. А на ночь тётка та ноги свои тряпками, омочеными в воду лечебную, укутывала до утра. Так и вышла хворь из ног тёткиных.

Древние люди-то нашли родник, их потомки облагородили сие место, источающее силу лечебную, а наши современники да не уследили за чистотой места животворящего.

Вот, спускаясь с насыпи близ станции Подворки, пройдя по тропе пешей, нам открывается вид такой:

Таким вот видом нам открывается место лечебное, где можно водицы черпнуть в посудину:

Вытекает из родника оздоровительная водица и течёт через луг и спадает она водоспадом небольшим

в некогда реку судоходную

Уды которой название. А сегодня река та замулена да деревьями отжившими свой век праведный завалена:

Вот такая вот история нарисовалась после прогулки окрестностями, на подвиги сподвигнувшись, что-то доброе сотворить аж захотелось.

Месторасположения родника на карте:

Приключилась эта история в стенах одного московского университета где-то
около года назад. Рассказал мне ее мой друг, который, по его словам сам
при этом присутствовал.
Итак, сессия, идет очередная, ндцатая сдача экзамена по начертательной
геометрии для самых "одаренных" студентов. Кто в свое время проходил эту
"великую" науку должен понять, насколько порой начерталка непреодолимое
препятствие для студенческого люда. За одной из парт, склонившись над
чертежом, сидит девушка с признаками мучительного поиска мысли в своей
очаровательной головке. Но поиск этот явно не дает никаких положительных
результатов, да и, похоже, вообще бесполезен. Преподу видимо надоели эти
довольно жалкие потуги девичьей мысли и он говорит ей следующее:
- Ну все, я задаю тебе последний вопрос, если отвечаешь на него
  правильно - ставлю тебе 3, если нет - то катись отсюда. С чего
  начинается построение плоскости на чертеже?
Девушка, безуспешно промучившись с минуту, говорит:
- Я не знаю...
Но препода, видимо, совсем не греет мысль, что ему придется еще раз
встретится с таким редким экземпляром глупости рода человеческого, он
решает ей подсказать:
- С оси
Лицо девушки становится опять напряженным от работы мысли и очень-очень
грустнеет, но вдруг до нее "доходит" смысл фразы препода, лицо
проясняется и она выдает бесподобную реплику:
- Че, прям здесь СОСАТЬ?!!!
Аудитотрия взрывается хохотом и медленно начинает сползать под парты.
Препод красный от ярости орет на нее:
- Дура!!!! С горизонтальной, с горизонтальной оси начинается построение
  плоскости!!!! Пошла вон!!!!!!!

P.S. говорят, что эта девушка все-таки сдала потом начерталку, причем
этому же преподу...

содрано здесь: http://obozrevatel.com/news/2008/8/6/252339.htm

http://www.pravda.com.ua/news/2008/12/16/86225.htm

Просьба: прочтите статью полностью. Потом оставьте свой коммент.

Что будет дальше - мы можем только гадать. Мы даже догадываться не умеем. За державу обидно...

Умеем ли просить что-либо у кого бы-то ни было? Сложно. Мы или требуем или стесняемся.

А умеем ли мы благодарить? Каждый думает, что: «Конечно да!»

Даша! Эту заметку я пишу для тебя. Мне тяжело был переступить себя и попросить тебя купить и отправить мне ту прокладку, будь она трижды хорошая. Ещё тяжелее мне выразить тебе мою благодарность. Даша! Ты редчайшей доброты человек, который умеет творить добро! Это не просто была твоя помощь в покупке этой детали и отправки её в Харьков. В этом поступке кроется намного большее. Мы не видим то, что не лежит на поверхности наших поступков. Мы не видим всех тонких линий связывающих всех нас и наши поступки в том числе. Позже я расскажу дальнейший ход событий, связанных этой прокладкой на мотор.

Други! Даша, никакой не «Штормик»! Даша – это целая стихия! Не буря, а именно стихия. Стихия, которая имеет свою инерцию, свою душу, свой ритм жизни. И будет счастлив тот человек, который откроет все двери к сердцу этого добрейшего человечища ДАША-ШТОРМИК!

Арсен! Ты, конечно здесь тусоваться не будешь, но. Спасибо тебе за твою фотоработу с моей физиономией!

Други! Кому интересно узнать о замечательном человеке Арсении Глинском - вам идти по ссылке: http://www.photodom.com/photographer/arsenal

Для тех, кто ищет себе полезное занятие в рабочее время, рекомендую пойти по ссылке: http://rasty.kiev.ua/squares.html

Так у некоторых из нас появится возможность стать американским военным за 2 с лишним минуты.

Удачи Вам!