Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську
Росію. Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка
російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин,
йде хоч і повільно, але впевнено. Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади.
ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну. Війну за змістом, але, як
антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу
чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно
називали контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і
проросійськими колоборантами, під час якої Порошенко був обраний президентом України, назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для
перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою. Путін емоційно
обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш
“однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна
тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і
Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу,
дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних
обставин, але дострокового. За таких умов, уміло покладених на війну в
країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки
кандидатів, а у опонентів фактично не було шансів протистояти
претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у
передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той
момент влади. Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і
Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий
результат. Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові
цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків. 3 - 4 відсотка зверху від 50%
не залишають сумнівів для суспільства в однотуровості переможця. Все по фен-шую, тобто, не хочеться
вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади
Путіна і Порошенка наводить на роздуми.
ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього
йде головна загроза. Це телевізор. В результаті не дуже хитрих
комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ-
компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або
віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у
Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський
канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок,
усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та
інші передачі, інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який
почав будувати Путін і які викривали злочинні дії
російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу
інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш
незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і
загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою
аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у
відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його
кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне
зомбування російського плебсу, а заодно і нашого. Свобода слова і дуже небезпечні для
путінської влади публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”,
підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні
відбувається дещо повільніше, ніж у
кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості
Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а
домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна
побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих
до режиму Порошенка і загальноукраїнських передач у телевійзному ефірі
майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття
свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка
Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська
влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним
проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства
Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив. Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію, перестала існувати в
телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в
Україні.
Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті. В Росії
громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні
перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується. Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб за критиками режиму
Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у
наявності ворога. Будь-хто,
навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу
владу, з легкістю оголошується владою і мінстецєм “рукою Москви”. Структуру "Мінстець" створив Порошенко за інформаційними лекалами
російського Ольгіно. Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен. Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі
парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в
Україні процес партійної стабілізації поки що триває. Є у нас БПП,
читай “Єдина Росія”. І є у БПП союзник у вигляді НФ, читай
“Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль
українського Жириновського. І є Опозиційний блок, який в Раді виконує
функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і
партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в
Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних
виборах СПС в Думу вже не пройшла. Нікому це історію нашої правої
“Свободи” не нагадує? Але в Україні є партія ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку. Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій. Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно
фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються. В
той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.
КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у
свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих
ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо,
починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну
реакцію на події і навколишню дійсність.
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити
людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля
власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним
режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно
суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її
комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на
релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні
свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на
Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з
іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і
виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади супроводжує московита 24 години на
добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію
російської армії проти України, про загиблих в Україні російських
військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким
чином, в розхитані офіційною пропагандою мізки, Кремль вкладає
будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і дозволяє
пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг,
хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають
максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і
протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує
про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас
немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і
партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з
агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці
України один за одним відбуваються масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим,
що розповідаючи про своє прагнення до європейських цінностей,
одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами. Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості
діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже
важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи
режим Порошенка.
ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для політичних
опонентів, Росію зараз уявити важко. В Україні ж, після Революції
гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна
було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі
своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву. Спочатку вбили Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім
з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово і сплановано
опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів.
По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі. Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала ганебний тиск на своїх
політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе
зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці
процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає у
тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено
завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.