Раптом помічаю шерхлі руки,

Зморшки, що прорізали чоло.

Я вдивляюся в твоє обличчя:

Вчора ж їх ще зовсім не було.

 Скільки ж руки твої справ переробили,

 Моя Ненько, я візьму в долоні

 Ти до мене ніжно посміхнешся –

Ти любиш землю, я – асфальт,

Коханця ти, я – чоловіка,

Ти любиш прозу – в ній я дилетант,  

 Мені говориш: «Більше не пиши,

 Та речі є такі в житті,

Яким порад твоїх не треба.

Добра  не купити за гроші,

ВІдвертості, і каяття,

І щире людське співчуття,

 І святості материнства,

Веселки опісля дощу.

 Не можна купити сльозу,

 Не купиш здоров’я і вміння любити,

І помисли чисті, і дії хороші…

Людина обростає безліччю гріхів

І втрачає щось головне.

Непомітно

Озирається, вдивляється - Приходить час збирати Каміння. Що страшніше: суд людський Чи Божий? Хто зна… Та найболючіший свій, власний. Коли знаєш всі гріхи, Коли розумієш причину своїх нещасть, І нічого не можеш уже змінити. Бо стрілки часу не переведеш  назад, А собі не збрешеш. …Камінців багато в твоїй торбині, Що поступово стає лантухом. То не тіло твоє болить – То важка ноша придавлює тебе               до землі І хоче з нею зрівняти, Щоб стерти…

Спокутуй гріхи – легше

Зустрінеш старість.              2000