Хатина ця - основа всіх основ -
У землю вгрузла печеричкою.
Хтсь народився в ній, у світ пішов,
Співав і буркотів за звичкою.
Молився ревно Богу по ночам -
Весніла біла хата рушничками.
Борщик в печі тоді ще не прочах,
Картопелькою пахло й пиріжками.
Тепер хатина - холод чи сльота -
Чекає, зажурившись, постояльців.
На роздоріжжях сумом пророста,
Угрузши в сніг. І дмухає на пальці.
Вбира слова, що кинуть на льоту,
І кроки, що легенько шурхають.
Одвічну відчуває самоту
І плаче-сипле штукатуркою...
Руки - гадюки.
Тіло - скульптора мрія.
Серце - із мармуру,
Як лід, холодне.
Життя приховане,
Слово зломлене.
Душа зранена,
А пристрасть стомлена.
Кохаю тебе.
Зболено.
Поезія - у твоєму погляді,
У твоєму дотику,
У моєму спогаді.
У нечастих зустрічах,
У палких бажаннях...
І у безнадійності
Нашого кохання...
Вчора.
Смуток. Сум. Солоний присмак.
Ви йдете. Не повернуть.
Вдячна. Міцно руку тисну.
Я не зможу Вас забуть.
Сьогодні.
Жінка - квітка дивовижна....
Я зніму печалі хустку,
Та життя мойого вишня
Втратить ще одну пелюстку.
Завтра.
Моя осінь також близько.
Вишня сповниться плодами.
Я ж вклоняюсь низько-низько
Сповідей своїх віршами.
Аж захлинаються у співах солов'ї,
Чиясь весна іде назустріч літу.
Мені ж наснилися літа мої,
Присипані вишневим білим цвітом.
Кружляли спогади, солодкі і хмільні,
Джмелями падали у сни тремтливі.
В них залишила болі і жалі,
Там я була весела і щаслива.
А вранці сонце зазирнуло у вікно,
Зозулька щедро років накувала.
І я подумала, що щастя - ось воно,
А я жила -- його не помічала.
Воно у яблуках, що гупають в траву,
У плині річки ніжно-голубої
І навіть в тому, що на світі я живу
У мирі і в гармонії з собою.
Я довго так до тебе, Боже, йшла:
Через віки, етапи, покоління,
Через гріхів будяччя і прозріння
Дорога врешт до тебе привела.
Пригадую: бабуся доземні
(Коли я ще була мала і світла)
Творила спраглі, пристрасні молитви,
Хрестила на ніч лобичок мені.
Я, вбравшись в цвіт, шукала ідеал -
Впивались в тіло зірочки черлені.
Але примарні світові ідеї
З душі не скинули важкий тягар.
Шукала прихистку в чоловіках
І прагнула гніздечко тихе звити -
Сердечко довелось до крові збити.
І запал мій поволеньки прочах.
В людині досконалості нема
(Гадаєм:якість - присмак сурогату):
У гніві може виступить Пілатом,
А може гордощів ковтнуть пітьма.
В Тобі, Господь, я істину знайшла.
Світильник вічний вірою зоветься.
Ти був так близько - у моєму серці,
А я до Тебе довго так ішла...
Болем сповнена люба Вкраїна:
Кров'ю скроплена бажана воля...
У боях кращі соколи гинуть,
Проростаючи маками в полі.
Де знайти нам трави помічної -
Напоїти відваром країну,
Як же рани матусі загоїть
І у битві буремній не згинуть?
Зберегти її честь і свободу,
Прадівдівське імення в віках?
Як прокласти шляхетному роду
У майбутнє омріяний шлях?
Нам потрібно не так і багато:
Позабуть про амбіції й гонор,
Щиро й міцно по-братськи обнятись,
Розпочати життя по-новому.
В нім не буде страждання і горя,
Зійде сонце і віри, й надії.
Тільки маки на мирному полі
Нагадають про жахні події.
Коли вже переповнилась земля
Цинізмом, перелюбом, хіттю, блудом,
Господня кара впала на поля,
Дощем з небес, огненним, жахним - судним.
На жаль, не вибирає дощ той, ціль,
І гинуть впереміш і "наші", й "їхні"...
А стогін чути, певно, звідусіль,
Бо для Вкраїни всі сини їй рідні.
Бо матері однаково болить,
Коли її сини безславно гинуть.
Скривавлена, Вітчизна-мати снить,
Що вистачить в дітей і глузду, й сили,
Щоб пережити лихоліття час
І винести з війни гіркі уроки;
З колін піднятись, об'єднавшись враз;
В майбутнє розпочать творити кроки!
У затінку старезної верби,
Там, де у землю вгрузла біла хатка,
У різнотрав'ї стигнуть квіт-меди,
Принишкло в люлечці мале дитятко.
Йому ще не відомі хижі сни,
Не пахне чисте небо полинами.
Молочні ріки буйної весни
Ведуть у даль казковими стежками.
Там братиком ще вовчика зовуть,
Сестричкою - руду хитреньку лиску.
У рукавичці дружно всі живуть,
Не точать на сусіда зуби нишком.
Та час невпинно, швидко пробіжить,
Попереду хлопча ще грім розбудить.
Не треба ж поки хлопчика будить -
Нехай у казці трішечки побуде...
Я думаю знову,
Що легко так жити:
Образити словом
І поглядом вбити.
І легко змінити
В душі декорації,
Минуле зганьбити,
Родину і націю.
А важко прощатись,
І важко простити,
Свободі навчатись
І світ полюбити.
Сміятись іскристо,
Позбавитись злості.
І важко буть чистим,
І важко буть сонцем...
