Блог sonce-33

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Так хочеться забутись і забуть...

Кудись подівся літній вітровій,
Мов дзеркало, спокійне плесо.
Лиш рибка іноді тихенько сплесне
Та кумкне жабка в рясці річковій.

Комарик прагне зайвий раз гризнуть,
Десь скрикне необачно качка дика.
Ти відчуваєш: світ такий великий,
Що хочеться забутись і забуть,

Впустити в душу сили і снаги,
Закоханий довічно у природу.
Сидіти й споглядати небо, й воду,
Розлогі верби, рідні береги.

Коментарі: 36

sonce-33

Подумала: неначе у раю...

Подумала: неначе у раю!
Співали птиці, ніби в травні,
Гули джмелі, такі забавні,
Творили музику свою.

Шовковиця пругке гілля,
Немовби руки, простягала,
Мені плоди пропонувала.
Медами повнилась земля.

А я шовковички рясні
Зривала й тамувала спрагу.
Краса приносила наснагу.
І птиці щебетали навісні!

Коментарі: 39

sonce-33

Отямтесь, люди!

Іще на рік планета постаріла,
Стоїть в віках на роздоріжжі тиш.
Де ж ваша, люди, мудрість ділась,
Коли продаєтесь за мідний гріш?

У затінку, у запічку, за рогом
Чига диявол, що на світ плює.
Хапа за поли, руки і за ноги -
За душі дивіденти видає.

Отямтесь, люди, доки ще не пізно,
Наповніть душу Господом ущерть,
Адже життя одне. Воно безцінне!
Духовна смерть - це гірш, ніж просто
смерть...

Коментарі: 53

sonce-33

коли довіра йде

Коли сердечко точить-їсть іржа,
У ньому птах не тьохкає до ранку.
Там, де любов, не може бути лжа,
А де брехня, ти не збудуєш замку.

Коли довіра йде - то світ згаса,
Не посилає сонечко цілунків.
Тьмяніє і соромиться краса,
Відводить очі від низьких стосунків.

Коли ж любов заполоняє все -
Від пальчиків до кінчиків волосся, -
Голублять очі, світ тепло несе!
Життя людини справді відбулося!

Коментарі: 48

sonce-33

Перше гріхопадіння людини

Ввійшов Господь у Сад Едему -
Любив спочити в прохолоді дня.
Та муж сховавсь, за ним і Єва:
Вкусили плід із древа пізнання.

Звернувся Бог до чоловіка,
Щоб з'ясувати, що напевно знав.
- Не я, Господь, виною жінка,
Яку мені на шостий день послав.

Господь тоді звернувсь до Єви:
- Ти грішна чи Адамова вина?
Відводить очі вбік зелені,
Мовляв, виною всьому сатана.

Тож за добро - ножа у спину...
Тоді до змія Бог заговорив.
Не опирався - був єдиний,
Хто у гріху нікого не винив.

Так відбулось гріхопадіння.
У Бога стало мудрості і сил,
І двох людей - вінець творіння -
Господь від себе з миром відпустив.

Сказав лиш: будуть умирати,
До поту вельми тяжко працювать.
А змій - на чреві плазувати.
ПроклЯтий буде. Й буде проклинать.

Коментарі: 23

sonce-33

Слова

Я дістаю з глибин душі
Слова, нанизую в намисто.
І вішаю думки-вірші
Сушитись на душі горище.

А прийде день коли смутний,
Спітка розчарувань хвороба,
Підступить зрада в час нічний,
Уперто стане близ порога,

Дістану я намисто слів -
Від Господа ясний дарунок.
Відступить поступово біль,
Як заварю цілющий трунок.

Щодня кладу віршів жмуток
Я на олтар поезії терновий.
Спасибі, Боже, за криницю почуттів,
За зцілення Твоїм нетлінним Словом!

Коментарі: 30

sonce-33

Публікація у ж-лі "Дніпро"

У журналі "Дніпро" 2014 №5 на стр. 104 надрукований мій вірш "Аж захлинаються у співах солов'ї"
Текст вірша див. http://blog.i.ua/community/53/1420864/

Коментарі: 26

sonce-33

Нас тут усіх бандерівцями звуть!

Ненавидиш мене? За що ти так?
Не я до тебе, гнидо, в дім ввійшла,
Не я утіху у війні знайшла,
Продавши совість за мілкий срібняк.

Не я дитячі сльози спрагло п'ю,
Не я криваві проливаю ріки.
Я лиш бридких зелених чоловіків,
У камуфляжах, поглядом ловлю.

Вони, мерзенні, нишпорять отут
І пхають носа в шпари та шухляди.
Ти знаєш, в нас зовуть їх "колоради",
Вони без яду довго проживуть!

Отрутою для них є людський гнів.
Мільйони українців шлють прокляття.
Нам вистачить і духу, і завзяття,
Щоб біль наш бумерангом полетів.

"Бандерівкою", думаєш, обпік?
Та я пишаюсь тим, що українка!
Іще одна історії сторінка -
Тавро на совісті твоїй повік!

Ми - патріоти, і у цьому суть!
Повстануть українці всього світу!
Тремти, вороже, бо ми - правди діти,
НАС ТУТ УСІХ БАНДЕРІВЦЯМИ ЗВУТЬ!

Коментарі: 277

sonce-33

Публікація у міжнародному журналі "Склянка часу"

Вышел в свет №70 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

Вышел в свет №70
литературно-художественного журнала
"Склянка Часу*Zeitglas"

АВТОРИ - AUTOREN - АВТОРЫ:

Проза Prosa Проза

Сергій Лазо
Влад Наслунга
Александр Волков
Володимир Комісарук
Михаил Низовцов
Петро Гайворонський
Олександр Боклаг
Геннадій Молчанов
Вікторія Очеретяна
Чеслав Василевич
Марія Хімич (Сівоха)
Олександр Царик
Александр Апальков

Лірика Lyrik Лирика

Анна Кременчук
Эдуард Попов
Тетяна Кльокта
Натаья Петрук
Світлана Антонишин
Світлана Костюк
Сергей Терсимонов
Сергій Левченко
Олег Андрішко
Лариса Журенкова
Віталія Гук
Катерина Лизогуб
Владлена Скаченко
Віра Олеш
Олександр Шовтута
Елена Заславская

Есе Essays Эссе

Елена Морозова
Маргарита Шевернога
Льоська
Андрей Беличенко

Галерея Galerie Галерея

Живопис:
Елеонори Антончик / Malerei von Eleonora Antontschyk
Обкладинка-Umschlag

Графіка:
Олексія Мартиросова / Zeichnung von Alexej Martirosow

У номері 70 міжнародного журналу "Склянка часу" вміщено й мій вірш "Остання любов Шевченка".

Безмірно вдячна читачам за підтримку, за те, що не лишаєтеся байдужими до того, що я люблю, чим я дихаю, чим живу.

Лариса Журенкова.

Коментарі: 31

sonce-33

Шлях до вічності

Весни у травні приносять громи,
Грози, і град, пелехаті тумани;
Сиплють з водою міхи у лимани.
Б'ють блискавиці об землю крильми.

П'ють спрагло воду веселі грунти -
Як забуяють і квіти, і трави!
Тягнуться вверх соковиті отави,
Будем весніти і я, друже, й ти!

Запал юнацький в душі не прочах.
О, ця одвічна циклічність природи:
Злети й падіння, і вітер свободи,
Що простилає до вічності шлях!

Коментарі: 24

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Замітки:

Так хочеться забутись і забуть...

Подумала: неначе у раю...

Отямтесь, люди!

коли довіра йде

Перше гріхопадіння людини

Слова

Публікація у ж-лі "Дніпро"

Нас тут усіх бандерівцями звуть!

Публікація у міжнародному журналі "Склянка часу"

Шлях до вічності