Ти мені тихенько щось говориш… Я ж тебе не чую, поспішаю. «Одягнися, холодно надворі», - Об звичайну фразу спотикаюсь. Раптом помічаю шерхлі руки, Зморшки, що прорізали чоло. Я вдивляюся в твоє обличчя: Вчора ж їх ще зовсім не було. Тільки вчора молодою була, Мамо, Твої очі усміхалися мені. А сьогодні причаїлися уперто В кутиках утома і жалі. Скільки ж руки твої справ переробили, Скільки ноги стежок обійшли… Скільки слів...

Читати далі...

Катрусьці Ти любиш землю, я – асфальт, Коханця ти, я – чоловіка, Ти любиш прозу – в ній я дилетант, Та разом ми уже чверть віку. Мені говориш: «Більше не пиши, Бо вірші – не твоє життєве кредо!» Мій давній друже, я люблю тебе І прислухаюся до тебе. Та речі є такі в житті, Яким порад твоїх не треба. Ти любиш прозу? Так пиши, Мене ж до себе манить...

Читати далі...

Присвята bayok Ти йшов у дощ, поете мій, А за тобою - муза слідом. Останній лист стеливсь до ніг, Прощаючись із деревом і літом. Ти йшов у дощ, а по щоці Стікали краплі й падали сльозою. Палав, горів, страждав, болів, Шукав примирення із світом і з собою... Скінчився дощ. Ти шепотів Слова любові. І нітрохи втоми! І дивна музика лилась із слів...

Читати далі...

Добра не купити за гроші, ВІдвертості, і каяття, І щире людське співчуття, І батькові очі хороші. І святості материнства, Веселки опісля дощу. Бабусину в плямах козу Із любого мною дитинства. Не можна купити сльозу, Що пада мені на долоні, Мої вже сивіючі скроні. Не можна купити красу. Не купиш здоров’я і вміння любити, І помисли чисті, і дії хороші… Як добре, що цього не купиш за гроші, Інакше – навіщо і жити?

Божий день, ясний, черлений - Світлий образ чистоти.... Поглинає лист із клена Павутина самоти. Равлик заховавсь у вітах, Ящірка шугає у траві. І повіки стулюють на квітах В'ялі та важкі джмелі. Журавлі збираються у вирій. Трави посивіли на полях. Вітром упокорена, щаслива, Осінню вагітна, спить земля.

Погожа осіння днина натякала на те, що день розпочався вдало. Яскраво світило сонце, його веселе проміння гралося у жовтому листі, роблячи останнє схожим на справжнісіньке золото. «Ось де рай! – подумала я, начитавшисьШевченка. – У природі!» [ Читати далі ]

Я избавляюсь от тебя, Как от дурной привычки, Как от навязчивой идеи, Как от маниакальной любви. Как от тесных одежд, Как от глупых стихов, Как от железных оков… Как от детского лепета, Как от нежного шепота, Как от лепестков цветов, Как от...

Читати далі...

Людина обростає безліччю гріхів І втрачає щось головне. Непомітно Озирається, вдивляється - Приходить час збирати Каміння. Що страшніше: суд людський Чи Божий? Хто зна… Та найболючіший свій, власний. Коли знаєш всі гріхи, Коли розумієш причину своїх нещасть, І нічого не можеш уже змінити. Бо стрілки часу не переведеш назад, А собі не збрешеш. …Камінців багато в твоїй торбині, Що поступово стає лантухом. То не тіло твоє болить – То важка ноша придавлює тебе &nbsp...

Читати далі...

Є три у кохання етапи: В них нуртує жага і розплата. Весни – наївних розмов до ранку, Осколки мрій наостанку. Бурхливого літа жаркого: Із пристрастей не вернутись нікому. І гинуть у круговерті коханці, В шаленому дикому танці. Осені – мудрої жінки-природи, Що вином причастить насолоди, Залишиться на вустах смаком м’яти. Є три у кохання етапи…

Наодинці він називав її маленькою дівчинкою, хоча їй було далеко за…, та й прізвисько «слоненятко» пасувало б їй більше. Вона ж його – своїм розумником, левом. Адже знала, що ним можна затулитися від вітру. ...

Читати далі...