[Приєднана картинка] Будинки тонуть в білій заметілі, Тремтить земля від холоду і пустоти. Не вірять люди хуртовині білій. Застигло все в тривозі самоти. Дзвінкою тишею здавило серце. І раптом спів пташини в висоту! Вона творила так, немовби вперше, Цвірінькала і кликала весну! Тополя дмухала на пальці похололі - Ледь не зомліла від краси. І паморозь розтала на тополі, Зосталась краплями роси. Плелись мелодії барвистими квітками, Та проростало зело на...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Пустуючи, сонце котилось Й зачепилось за вістря тополі. Хмари з докором з неба дивились: Запалала заграва у полі. Швидко полум'я листя лизало, Пломеніли і стовбур, й гілля. Сполошились дерева й кричали: - Гвалт! Рятуйте! Горить вже земля! Відчепив пустуна дужий вітер. Той від сорому - за горизонт... Мудра ніч розчахнула над світом Жовто-синій прадавній зонт.

[Приєднана картинка] Вже пізня нічка виколихує зорю, Півні готуються співати аріози. Дерева ж сплять. Їм сняться сни, В яких немає зла і не шумують грози. Їм сниться час, коли були дітьми, Ізнизу вверх на світ дивились. Вночі боялись вовчика й пітьми, А вдень їх бавив вітерець-грайливець. Тепер вони могутні і відважні, Їм не страшні ні бурі, ні громи. Але вві сні дерева безпорадні: Вві сні ми всі лишаємось дітьми.

[Приєднана картинка] Уже врочисто визоріло небо, Малий Медведик притулився до землі. А ти піснями лоскотно бентежив Сердечко, що згубилося в траві. Ретельно добирав слова у жмуток І плів вінок. Де їх ти тільки брав? Вплітав п'янкий любисток, ружу, Волошки й м'яту уплітав. А потім уквітчав мене. І змовкла тиша. Здавалось, зупинився в русі час. І знову заспівав, та так, що змовкли птиці, - Ти згуками їх всіх зачарував! Молочна мла оповила колосся, Палали маки в мене ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Зимовий день дощем почавсь. У стукоті краплин застигла мука. І вітер, як на зло, здійнявсь, А дощ все стука, стука, стука... Ще вчора не соромилися наготи Дерева, що не мали сліз заплакать. Сьогодні ж дощ, напевно, за гріхи, І крапа з неба, й крапа, крапа... Принишклий кіт з-за рогу вигляда, Життя підвальне ой як остогидло. А скрізь вода, вода, вода, Й кінця і краю їй не видно. Два голубки забилися під дах, Та манить їх у височінь незриму... А ти ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Так довго влітку копошиться день. Нарешті й він на плечі кида свитку- Йде спочивать. Усе стихає вмить, Цвіркун лиш виграє на скрипці. Пірнають в сон пташки і комашня, І не доносить вітер гомін з поля. Розтанула на вулиці суєтна метушня. Прикривши очі, сплять тополі. Смакую звабну тишу самоти. А вітер пурхнув - й десь подівся! Застигли вишні в вальсі чистоти, В серпанок загорнулось моє місто. Навшпиньках зорі вийшли із-за хмар, Доки не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] - Розкажи мені, бабусю, казку, - Жебонить малий, як річка. На колінця садить Чебурашку, Підпирають рученята щічки. - Рік тоді був сорок п’ятий, В травні закінчилася війна. Молода Ганнуся жде солдата, Всі прийшли – його ж нема… - Ні, бабусю, казка ця негарна. Це жорстоко, що солдата вбито! Хай бійця діждеться Ганна, Хай, рідненька, він лишиться жити! - Той солдат, лишивсь живим, онучку… Він живе в піснях твоєї мами. Маками проріс у стиглім житі...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Било сонце в золотаві бубни - Цілувались звуки у небесній далі. Щемно розтривожив жайвір струни, Відірвав він від землі печалі. Засоромились стрункі лілеї, Ой, які цнотливі та хороші! І сміялись пелюстки космеї, Заплескали у долоні пишні рожі. В царстві квітів закружляли бджоли, Хутко підхопили їх в танок джмелІ. "А ще кажуть, - цвіркуни пищать зокола, - Що немає раю на землі!"

[Приєднана картинка] О, яким був той кінь, щоб ви знали! Стугоніла земля, як іржав, Очі блискавки гострі метали, Як копитами жар викресав! Гордовито він спину тримав, Пишна грива до сонця здіймалась, А до неба той коник злітав - Два потужних крила виростали! Що ж тепер із тобою, Мій омріяний коню? Де ж подівся огонь, Де згубив ти підкови? Де політ до небес? Де стрімкі твої крила? Погляд-блискавка скрес… Посивіла вже грива… Обізвався він...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Такі подібні і такі несхожі. Зустрілися вже влітку, на порі. А м'ята пахла, пахла матіола, І коники сюрчали у траві. Здавалося, що вік уже знайомі, І не уста вели розмову, а душа. Та в нього били в сполох дзвони, Вона ж складала Небесам вірша. Кохалися, як вперше чи востаннє. Із болем розлучалися навік. Припала до грудей кохана, Схилився на коліна чоловік... Минуть роки- не позабуть ніколи, Бо ж пам'ять в клітку не загнати, Як п'янко вабила...

Читати далі...