[Приєднана картинка] Поздно вечером позвонила ко мне экс-свекровь. Видно, ей не спалось. Она долго говорила о том, о сем, вспоминала молодые годы. [ Читати далі ]

Відштовхнувши оди й сонети, Загорнувшись у пледи амбіцій, Виринають з пітьми поети -Палачі віршовИх інквізицій.В дикім шалі рахують метри, У бажанні хвастнути умінням.Не у милях - у кілометрахВідміряють віршів безгоміння.Наче й форма, і зміст у вірша, І натягнуті рими, як нитки.Тільки зникла із творів душа, А у них не виспівують скрипки...Загорнути б той опус плащем, Пригорнути б до серця близенько -І пролитись сльозами-дощем, Щоб полити квіт-віршик рясненько!Щоб побачивши квітку-вірша, Від...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Застыло солнце на листе, Рисует осень на холсте:Я, молодая, налегке, Иду с тобой - рука в руке.Играет зайчик в волосах, Пылают искорки в глазах.И на двоих нам сорок лет, Там, впереди, - любви рассвет.Желание счастливой стать, Шутить, смеяться и ваятьКрасивый замок из ...песка.В твоей руке - моя рука...

[Приєднана картинка]Заліплює сніг, молодий, пелехатий, Прозорі тарелі нічних ліхтарів.Зима поділила перон на квадратиОднаково білих пустих кольорів.Вирує вокзал, проводжає в дорогу, До зустрічей звиклий й до болю розлук.Витають в повітрі печалі й тривоги, Усмішки і сльози, і помахи рук...А потяги-монстри в агонії шалуПомчать пасажирів у дальні світи.І знов геометрія: рейки і шпали...Й обірвана фраза: "Прощай і прости..."Двірник спозаранку старою мітлоюЗмете із перону тривоги й жалі...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Гималаи - обитель людей и боговЯ знову на душу вуаль одягаю, Мені ж бо так легше: страждання ховаю.[ Читати далі ]

[Приєднана картинка]Відчахнутий тобою день сконав, Дзьобає ніч незбиране зерно.Самотність тисне, скроні стугонять.Пірну в страждання - тиші все одно.Болить душа - і вже думки не сплять.Саднять думки - людина безборонна...Минає біль - і пахне сіножатьНових чуттів, симфонії безсоння.

[Приєднана картинка]Зненацька виринув з кленового тунелюГалантний дощ у авангардному плащі.ВВібрав терпкий і свіжий подих скверуІ став нашіптувать берізонькам вірші.А потім соснам юним руки цілував! -Осики ті тремтіли від п'янкого шалу:Буть поруч з ним! А він вже вигрававСонату Осені як королеві балу.Листки летіли вниз, немов метеорити, І потрапляли там під владу ліхтарів.Дощ на балу був справжнім фаворитом -Він цілував, впокорював і жебонів...

На скронях в тебе паморозь зимова.Застигли зморшки близ сумних очей.Й така ж інтимна, стишена розмова, До болю рідні порухи плечей...Колись в руках твоїх я тріпотіла, Повільно танула в обіймах воском.На вістрі почуттів вогнем горіла -І розсував залізні рамки простір.А зараз теплу душу відморозитьБоюсь, бо дихаєш уже зимою.На перехрестях чи у переходахДавно ми розминулися з тобою...На скронях в тебе паморозь зимова.В минулому лишилася розмова...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Заплуталось сонце у павутинні, Скуштувало роси із туману.Підморгнуло рожевій жоржиніІ пузце павучку лоскотало.В гамаку нитянім розгойдалось, Дістаючи з небес промінці, І з розгону на плесо упало, Там скупалось в холодній ріці.Піднялося чимдуж над землеюЙ роздавало листочкам усмішки.А статечні кленові алеїІ собі усміхалися нишком.Привіталось з корівками в лузі, Обігріло в ставку жабенят.Бо на те воно й сонечко, друзі, Щоб усіх на землі обіймать.[Приєднана картинка] ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] "Світ ловив мене, та не спіймав" - ці слова викарбувані на надгробку славетного українського філософа Г.С. Сковороди. Непересічна особистість в українській культурі. Схиляю голову..."Світ ловив мене, та не спіймав", - Карбуються в пам'яті вічні слова.Григорій Савович... Сковорода - Мудрий філософ, яснА голова!......

Читати далі...