Давно переступила ту межу(ЇЇ розп'яттям називають), І друзям, й недругам скажу, Що досвід чималенький маю.Нехай лишилася стерняВід од, елегій чи сонетів, Моє життя - моя броняВід псевдокритиків - поетів.Один для всіх Господь суддя, А всі лиш люди, тільки люди...Нам всім воздасться по діламЙ" "немудрі мудрія осудять".[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Ой, Тарасе, батьку щирий, Горе з матінкою сталось, Бо ж козацькії могилиТак розритими й зостались.Бо вкраїнськії гетьманиВсі лежать в землі сповиті.Пишні шапки та жупаниМіллю забуття побиті...Тільки душі козаченьківСумно в небесах витаютьТа на Україну -ненькуТужно-тоскно поглядають.А сини її земніїДілять шкуру з батька й братаЙ про Ісуса забувають, Що за них був розіп'ятий.Дім лишають пташенята, Бо батьки не научають.У заморській дальній хатіГен пороги оббивають...

Читати далі...

Кажу я: "Літечко, бувай!Ми ще зустрінемось з тобою, Коли зеленою габоюПрикрасить крилечка розмай".На згадку пригостиш менеСолодким виноградним трунком, Торкнеш листочком-поцілунком, В минуле швидко промайнеш.Легка, мов пух, м'яка хмаринкаПорине у небесну просінь.Накине прохолодна осіньНа плечі хустку-павутинку.[Приєднана картинка]

Приходять пращури до мене в сни...Кремезні, цілісні й донині,Питають із німої давнини,Як нам живеться в Україні."Ще довго не піднімуться синиЗ тяжкої темряви-неволі..."І тільки чутно стогін з тишини...Мене ж пече їдучий сором.Заплачуть предки із болючих снівНад долею Вкраїни-неньки..."Я ще жива", - почую ніжний спів,Пророчий спів малого соловейка.[Приєднана картинка]

Ось ми й зустрілися... Тепер на Ви...Кружляли у тіснім осіннім вальсі.Роки чуття впокорити змогли, Лиш видавали нас тремтливі пальці.А вечір звабою все напував І клав на плечі невимовну ніжність:"Без Вас відтоді зовсім не жила...""В минуле ж повертатися запізно..."Ніким не сказані в пітьмі слова -Зневажені, розіп'яті вигнанці...Моє волосся вітер цілував, А у руці тремтіли Ваші пальці...[Приєднана картинка]

З'явився ти негадано, несміло.А в мене - все. Проси чи не проси...Відплакала - і тихо відболіла, І за тобою знищила мости.Ти ж зраду обминав в розмові, Неначе її зовсім не було.Якийсь маленький злочин побутовийЗабрав надовго із душі тепло.Пішла із дому мовчки радість, І не спасло те "випадково, всує..."Там, де в стосунки просочилась зрада, Довіри і любові не існує![Приєднана картинка]

Щиро вірю ( в житті так частенько буває):У пістрявому натовпі, в всіх на виду, Серед сотень облич я тебе упізнаю, Серед тисяч зірок я свою віднайду.Не біда, що тебе до сих пір не зустріла, Зачарований милий на тисячу літ.Ти не думай: я вірною бути зумію, Я зніму з тебе чари - почнемо політ.Та одне тільки знай: не прощу тобі зради, Не захочу з брехнею прожити свій вік.Бо ж найліпша у світі для жінки принада - У щасливій родині - мудрець-чоловік.[Приєднана картинка]

Як пахли ранети в бабусиній хаті, Долівка, притрушена квіт-осокою...А руки у бабці, меткі і завзяті, Не знали утоми, не мали спокою...І я, невеличке дівча у сукенці, Зігріте увагою й диво-любов'ю...Як щасно було у малої на серці, Коли поринала у світ з головою!Коза-Дереза і муркотик учений - Здавалося все неймовірно казковим...Так тепло сьогодні, і тужно, і щемноМахає бабуся з дитинства рукою...[Приєднана картинка]

Серпневий вечір плине в млості.Серед кропив і бур'янівМедвяний степ зове у гостіЗвабливим співом цвіркунів.В колисці маків і левкоївЗабуду про свою печаль.І наодинці із собоюСкажу: минулого не жаль.Воно лиш дальній полустанок, Що не міняє мою сутність.А ніч мине - і свіжий ранокПрочинить двері у майбутнє.[Приєднана картинка]

Після прочитання вірша Байка "Без названия..."Я щиро, Боже, Тобі вдячнаЗа кожний день, що прожила.В минуле не дивилась лячно, В майбутнє впевнено ішла.І перед брутами земнимиВ дугу зігнутись Ти не дав.Тоді не стала на коліна, Коли продажний люд ставав.Хвалу Тобі, Господь, складаю, Що мову рідну піднесла.Що й дотепер не покидаюСвого святого ремесла.Що в дні тяжкіі моя опора -Це віра, і любов, і честь, Що на свою життєву горуНестиму з гідністю свій хрест.[Приєднана картинка]