Кістяки людей різного віку й статі штабелями навалені один на одного. Хтось у судомах притискає до себе дитину, захищаючи від куль, хтось – рідного. Нещасні знали, що на них чекає нагла смерть: їх групами по 30–60 людей заганяли у викопану яму й
поспіхом розстрілювали. Тіла присипали невеликим шаром землі й не криючись гнали нову партію жертв. Кати особливо не цілилися, стріляли, куди попало. Поранених добивали прикладом рушниці, є й кілька немовлят із потрощеними черепами.
Катівня на середньовічному городищі
«Торік ми почали тут шукати дуже важливу для європейської історії стіну замку польського короля Казимира ІІІ Великого. Це XIV століття. Споруду недобудували, тому за цеглою й за тим, як мурували, можна датувати всі замки Європи, – розповідає директор державного підприємства «Волинські старожитності» Олексій Златогорський. – Перед початком розкопок як годиться пройшлися по території ймовірного залягання культурного шару георадаром, який показав стіну, а біля неї – невідомі захоронення».
Тоді археологи дослідили лише шість кістяків. У липні цього року було отримано дозвіл на подальші розкопки, і на сьогодні вже відкрито поховання 326 загиблих. І хоча офіційної версії щодо того, хто ці люди й чому були розстріляні, ще немає, науковці схиляються до думки, що замордовані –
жертви НКВС 1941 року. Польські піддані, військові й цивільні, заможний клас. Про це свідчать знайдені на місці страти артефакти.
«Ось два жетони офіцерів польської поліції, і оскільки на них є номери, то ми вже знаємо, кому вони належали: Йозефу Куліговському та Людвігу Маловєйському. Обидва з Лодзя. За документами НКВС, одного з них розстріляно в Калініні (Твер), другого – в Осташкові біля Харкова. Тобто документи відправили, а людей не встигли: у липні 1941-го німці дуже швидко перейшли кордон. Він пролягав лише за 9 км від Володимира-Волинського, – продовжує розповідь пан Олексій. – Думаю, що тут похапцем вбивали всіх, кого не встигли депортувати далі в Росію. Вочевидь, у тюрмі перебували цілі родини підозрілих та неблагонадійних за радянськими мірками людей. Тож розстрілювали сім’ями. Про поспішність свідчить те, що людей не обшукували. В одного із загиблих було при собі 10 золотих ще царських монет, у другого в сумці приблизно 200 патронів до чотирьох різних видів зброї. Більшість речей мають чітке польське або інше західноєвропейське ідентифікування: фотографія маршала Едварда Ридз-Смігли, жіночі гребінці, пляшечка з-під ліків із написом «Warszawa» на денці, консервна бляшанка з польським текстом, флакон від парфумів, срібні виделки, ложки… А ще відзначаємо дуже якісну стоматологію, яку могли собі дозволити тільки багаті люди. Гадаю, що то була еліта польської держави».
Серед кісток знайдено також кулі й гільзи. Дослідники вважають, що жертв убивали з пістолетів 9-міліметрового калібру німецького виробництва Вальтер П38 або Парабелум. Відомо, що перед самою війною НКВС оснастив такою зброєю своїх співробітників-катів, адже в той час сталінський СРСР та гітлерівська Німеччина були друзями й економічними партнерами. А датування гільз підтверджує, що люди з розкопаних поховань були
розстріляні саме в 1941 році. Вбивці залишили у братській могилі й свої «візитівки»: металеву кружку з клеймом підмосковного заводу та пляшки з прозорого скла. Мабуть, підтримували сили самогоном…
Від членів КПЗУ до вояків УПА
У жовтні на Покрову Пресвятої Богородиці останки знайдених жертв будуть перепоховані на місцевому цвинтарі. Проте вже зрозуміло, що виділеної ділянки замало для всіх замордованих у Володимир-Волинській тюрмі. «Пробні шурфи тільки біля розритої могили показують ще близько тисячі людей, а скільки по всій території – невідомо. Може, й десятки тисяч страчених, – веде далі Олексій Златогорський. – Зараз через брак фінансування ми консервуємо роботи з тим, щоб продовжити їх наступного року. Дуже вдячний студентам-практикантам з історичного факультету Волинського національного університету. Вони з нами співпрацюють уже другий рік, від самого початку розкопок. То величезне випробовування: у перші дні вони просто плакали, але всі зали-
шилися, ніхто не пішов».
До речі, 1976 року ленінградські археологи теж шукали тут стіну замку короля Казимира ІІІ, але натрапили на
людське поховання. Відразу тоді з’явилися працівники КДБ і заборонили всі подальші розкопки. Про можливі масові поховання на городищі вказують і численні свідчення місцевих жителів, що були вчасно зібрані й зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею.
Розповідає Микола Кучерепа, професор кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівник Центру українсько-польських досліджень: «Городище досліджено лише частково. Думаю, що по всій його території можуть бути братські могили, і не тільки поляків, а й українців. В’язниця працювала на повну потужність і до війни, і після. Розстріли почалися в 1939 році з приходом совєтів: брали і членів Компартії Західної України, і більш-менш заможних громадян. Це була відточена методика: прийти й одразу зачистити, знищити всіх, хто міг стати потенційним ворогом, чия діяльність могла бути антирадянською. Знищити до п’ятого коліна, вирвати з коренем. Тому розстрілювали всіх, навіть маленьких дітей. Є свідчення, що під вечір на подвір’ї тюрми ставили два трактори, вмикали двигуни без глушників, щоб не чути пострілів, і таким чином звільняли камери для наступних в’язнів. Коли німці у 1941 році увійшли в місто, вони дозволили місцевим шукати своїх рідних серед гори трупів: біля стайні лежало понад 100 тільки-но закатованих… Чи були тут розстріли за німців, невідомо. Табір радянських військовополонених, де утримувалося від 4 до 8 тис. осіб, містився під Володимиром-Волинським. Навряд чи гітлерівці звідти привозили їх у центр міста на розстріл.
А ось після другого приходу совєтів катівню заповнили люди, які допомагали або просто
співчували УПА. Досі не досліджено тюремний підвал. Він замурований, але обов’язково має бути, оскільки будинок споруджували саме як тюрму. З джерел знаємо, що енкавеесівці любили розстрілювали в підвалах. Я керую проектом «Реабілітовані історією» по Волинській області, але думаю, що встановити всі імена й прізвища страчених тут, на жаль, не видається можливим».
Точка зору
Анджей Кола, професор Інституту археології Університету Ніколая Коперника в Торуні, Польща:
Я вже 16 років проводжу ексгумації на території України: Харків, Биківня під Києвом, Луцьк, Львів. Разом із колегами працюємо за дорученням польської урядової організації, що називається Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва. З такою ситуацією, як тут, мені ще ніде не доводилося стикатися. Зараз у полі дослідження котлован завдовжки 14 м і завширшки 4 м. Але, вочевидь, це дуже мала частина значно більшого поховання. Видається, що ця велика катівня – волинська Катинь.
Однозначно важко сказати, кого тут було замордовано, але і етнічні поляки, і українці – всі вони, ймовірніше, були підданими Польської держави. Зрозуміло також, що це наслідок злочину. Гадаю, якщо у Володимирі-Волинському і були якийсь час польські військові, то етапом їх усе ж встигли відправити у глиб Росії. Залишилися тільки цивільні, окрім двох польських поліцейських. Усіх їх було страчено. Жахлива трагедія.
Для мене тут
більше питань, ніж відповідей. Хто вбивці? Якщо це зробили гітлерівці, то чому так невпорядковано? Чому все це видається хаотичним, недбалим? Чому воно не збігається з культурою смерті, яку сповідували німці? Чому не було знято золоті коронки й мости, не відібрані коштовності? По-німецьки це мало б зовсім інший вигляд: Ordnung, порядок. Розстрільний взвод, розстріл обличчя в обличчя… Тож усе свідчить про те, що вбивства чинили, найімовірніше, співробітники НКВС. Але остаточну крапку поставимо тільки тоді, коли буде досліджено весь периметр городища.
Володимир Стемковський, директор Володимир-Волинського історичного музею:
Це другий етап розкопок у колишній в’язниці НКВС. А перший відбувся в 1997–1998-му на підставі свідчень місцевих мешканців. Тоді спільно з керівником міської організації Народного руху України Леонідом Михальчуком ми дослідили невелику ділянку, де знайшли понад 90 людських скелетів, із яких сім належало жінкам, велику кількість залишків взуття, ґудзиків, гільз від пістолетів, що були на озброєнні військ НКВС, чимало радянських монет 1932–1940 років, шкіряні пояси та залишки від іншої військової польської амуніції.
Перша версія – це біженці з Польщі, які потрапили 1939-го в оточення між німецькими і радянськими військами. Друга – це частина корпусу генерала Мечислава Сморавінського. Вони відступали через Володимир-Волинський на Броди і далі на Румунію. Але 18–20 вересня були оточені Червоною армією й безслідно зникли. У жовтні 1939 року в місті розпочалися арешти серед інтелігенції, священиків, членів ОУН, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників українських культурно-просвітницьких товариств. Перед приходом гітлерівців енкавеесівці почали масові розстріли в’язнів. Інформацію про ці факти німецькі військові кореспонденти подали в своїх газетах. У берлінському архіві зберігаються і кіноплівки, відзняті в червні 1941 року німецькими документалістами у Володимирі-Волинському. Радянська пропаганда ці звірства приписувала гітлерівцям.
Жертви «возз’єднання»
У 1939–1941 роках із Західної України було депортовано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на північ СРСР від 10% до 20% населення. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції: адвокати, вчителі, викладачі вишів, священики, діячі культури. Чимало невинних людей, яких Друга світова війна застала в місцевих в’язницях, було знищено, зокрема й сина Івана Франка Петра.
