На хтозна-якому році життя, захоплення фотографією та, прости Господи, блоггєрства, я нарешті докотився до того, що почав фоткати квіточки. Власне, у Вінниці навесні їх вибір особливо багатий та різноманітний, тому це все одно лишалося питанням часу. А тут ще й всім відомі події позбавили можливості далеких подорожей і підштовхнули пильніше звернути увагу на матеріал, який залишається під рукою навіть в таких умовах. Матеріалу назбиралось багато, тож у результаті має вийти такий собі міні-путівник по квітковим локаціям Вінниці у двох частинах.

1.

Давнє місто майже в центрі сучасної Волинської області було засноване, як можна припустити з назви, якимось ковалем. Колись мало замок і Магдебурзьке право, а в новий час отримало поштовх до розвитку як значний залізничний вузол. Це ж зіграло з ним і злий жарт, бо за залізничні вузли велись особливо запеклі бої в обох світових війнах, із найбільшими руйнуваннями. Місто втратило своє історичне обличчя і зараз розглядається здебільшого як перевалочний пункт, а не самостійна туристична одиниця.

1. Хоча збережені пам’ятки тут таки є, в тому числі одна унікальна. Я до неї приглядався уже давно, та все щось не складалось, і от взимку нарешті добрався, долучившись до, певно, невеликого клубу тих, хто приїхав у Ковель заради Ковеля.

Минуло усього пару днів, як ми нарешті дочекалися першої хвилі зняття карантинних обмежень (у тому числі найбільш безглуздих, на кшталт закритих парків). Тому поки рано робити висновки, як то відобразиться на загальній картині, та все ж хотілося б, аби й далі продовжувалась тенденція повернення до нормального життя. Ну а поки можна розгрібати й передивлятись фото, накоплені за час ізоляції та трохи перед нею.

1.

Мій 2020-й туристичний стартував дещо спонтанно у селищі Ковельського району, про яке я і сам якщо чув, то мимохідь і не звертаючи особо уваги. От до Ковеля прицілювався давно. А тут за пару днів на найближчі січневі вихідні обіцяли сонячну погоду, купа квитків у продажу, а далі, як кажуть, отямився вже коли вони були у мене на руках.

1. А так як цілого дня на один Ковель забагато, придивився до сусідніх Голобів, із яких у випадку чого зручно вибратись і автобусом, і залізницею.

(а краще б цього не робив взагалі)

Саме так, бо шість днів тому я нарешті закінчив викладати свої замітки про минулий рік. Ура-ура, Доббі може бути вільний. На завершення цього всього хотілось би зробити невеличку ретроспективу і ще раз привернути увагу до одинадцяти тем, про які розказував раніше (мій же власний блог, можу собі дозволити, що хочу, те й роблю). Ну і в кінці про поточну ситуацію поговорити, аякже.

Упор в цій добірці я робив саме на ті топіки, де багатобукаф. Гучним словом «просвітницькі» їх точно не назвеш, але можливо, комусь буде цікаво. Тим більше, з урахуванням темпів, з якими я їх свого часу строчив, банально щось могли пропустити. Число заміток саме одинадцять, тому що гладіолус, а перша картинка взагалі суто для привернення уваги.

Історична місцевість Вінниці у меандрі Південного Бугу, що частково перетинається із сучасним центром міста, у кінці 18 ст. отримала назву Єрусалимка. Ядром її життя був ринок, а навколо хаотично збивалися докупи будиночки, шинки, заїзди – єврейські, як можна здогадатися із назви. На наш час і євреїв у Вінниці лишилося мало, а від історичної забудови райончика ще менше.

1. У пам’ять про мешканців старої Єрусалимки кілька років тому на одній із її колишніх вулиць постав тематичний пам’ятник. Розташований він під кафе «Панъ Заваркінъ та Синъ» (яке й саме по собі дуже атмосферне).

У травні 1565 року до берегів Мальти підійшла османська ескадра султана Сулеймана І Пишного із більш ніж 200 суден з 35 тис. військ на борту. Метою їх було захоплення архіпелагу і встановлення таким чином практично остаточного контролю над Середземним морем. Із суші туркам протистояло 6-8 тис. лицарів Мальтійського ордену на чолі з Великим магістром Жаном Паризом де ла Валеттом, купка іспанських найманців та місцевих ополченців. Облога тривала майже чотири місяці і закінчилась розгромом ескадри, яка понесла приблизно вдесятеро більше втрат військових та одного з адміралів і змушена була відступити.

Із закінченням війни Валетт береться проектувати нове місто-фортецю і сам закладає наріжний камінь. Місто повинно було стати не тільки неприступною твердинею, а й зручним для життя. Воно мало досить продумані на ті часи системи відведення сміття та нечистот. Строго перпендикулярні вулиці всі виходили до моря, що створювало систему кондиціонування, дуже актуальну для тутешнього спекотного клімату.

1. До закінчення будівництва Великий магістр не дожив, але цілком логічно, що новостворене місто було назване на його честь. Згодом воно стало столицею Мальти.

Ідея відфоткати всю Вінницю і викласти все про неї у тематичних постах виникла у мене майже одразу після переїзду. Та якось поступово процес затягнувся у буквальному сенсі на роки, і вже зараз можна сказати, що із більшості задуманого нічого не вийде. Бо у наш швидкий час фото стрімко втрачають актуальність, а ще мені самому перестають подобатися (серйозно, що за криволапий борсук знімав моїм фотоапаратом п’ять років тому?). А головне, за цей час у мене «замилився» погляд і я вже не можу сприймати місто очима прибульця і помічати усі деталі, як раніше.

1. Але колекцію скульптур так-сяк все ж назбирав, хай вона і не претендує на повноту. Тут не буде більшості серйозних пам’ятників, присвячених важливим подіям, видатним вінничанам та українцям, а більше абстрактного та оригінального, в тому числі такого, що тягне на визначення «інсталяція», а не «скульптура». Ну, погнали.

Валлетта, столиця Мальти, являє собою місто-фортецю, що займає вузький мис між бухтами Марсашметт та Гранд-Харбор. Таким чином із трьох боків вона оточена морем, а з четвертого – потужною лінією оборонних мурів. Столична агломерація, прилегла до неї, майже суцільна, тому не дивно, що одразу за лінією муру починається наступне місто, Флоріана, яке займає підступи до мису зі столицею та є логічним продовженням її укріплень.

1. Якщо їхати на Мальту у якості туриста, у Флоріані хочеш-не-хочеш, а побуваєш. По-перше, тільки через неї можна потрапити у Валлетту по суші, по-друге, тут же знаходиться головний транспортний хаб країни, звідки стартують автобуси ледь не по всьому острову. Автостанція впритул прилягає до стін Валлетти:

Вигулявши 5-гривневу купюру в знаковому для неї Суботові, переміщуюсь у Чигирин. Одне з найважливіших міст України часів Гетьманщини, зараз це тихий 9-тисячний райцентр на південному сході Черкащини.

1.