Про старообрядницьке місто на воді Вилкове та прилеглу до нього частину дельти Динаю за минулі кілька днів я розказав і показав усе, що бачив та знав сам. І на цьому був би фініш, якби не лишалося одне доповнення, а саме світанки. Дві ночі ми провели на турбазі «Пелікан», що знаходиться безпосередньо на березі річки, точніше, Очаківського гирла. І так як у цьому місці вихід до води якраз на південний схід, гріх було не пофоткати початок нового дня.

1. Нехай розслаблений режим вихідних і натякав на можливість виспатись довше, та й вогко-холодно вдосвіта біля води, але все ж натягую на себе всі теплі речі, озброююсь термосом, і вперед.

Сьогодні трішки розкажу і покажу, куди можна доплисти по дунайським рукавам із Вилкового. На південь від міста, як у західному, так і в східному напрямках могутня ріка розпадається на велику кількість каналів, між якими утворилися острови і плавні. То переважно дика незаймана природа – Дунайський біосферний заповідник, який став прихистком для тисяч ссавців та птахів, у тому числі для зникаючих видів.

1. Як виплисти із Очаківського гирла в Кілійське, на тій стороні – уже Румунія. Правда, нічого цікавого із життя Євросоюзу звідси не роздивишся, фотографував я найперше небо. Єдине румунське село напроти Вилкового називається Періправа, але, не дивлячись на очевидну назву, офіційного пункту пропуску між країнами тут немає.

Із Мдіни, середньовічної столиці Мальти, перемістимось у прилеглий до неї Рабат. Він виник як її передмістя, куди свого часу виселили всіх не-аристократів. А зараз навпаки Мдіна виглядає більше як шматочок Рабату, так от історія все розвернула.

1. Це уже без перебільшення саме місто, з 11 тисячами населення. Рабат великий, гамірний, пильний, людний, місцями облізлий та обвішаний дротами, одним словом – справжній.

Фортецю на цьому місці заснували ще фінікійці у 8 столітті до нашої ери і назвали її Малет. Вважається, що у дещо видозміненому варіанті саме це слово дало з часом назву всьому острову Мальта. Сам же Малет довгі віки був його столицею, а з початком арабського господарювання в 11 ст. отримав ім’я Мдіна, яке носить і зараз.

У давнину, коли захист від морських розбійників був більш ніж актуальним, розташування головного міста на узвишші якнайдалі від узбережжя виглядало цілком логічним. Та часи змінювалися, столиця переїхала у Валлетту, а Мдіна почала занепадати і зменшуватися.

1. Все, що залишилося від неї на сьогодні, вміщується у межах фортечних стін, площею близько десяти гектарів. Тут досі мешкають люди, усього-то близько 250 чоловік, переважно нащадки місцевої аристократії. Тим не менш, за доброю мальтійською традицією Мдіна має статус міста, хоча фактично є фортечним доповненням сусіднього Рабату.

Майже на півдорозі між сучасною та стародавньою столицями Мальти, Валлеттою та Мдіною, лежить Біркіркара – найбільше місто цієї країни і єдине, де мешкає більше 20 тис. чоловік. Хоча туристичний потік повз нього проходить значний, мало хто робить тут зупинку. А дарма.

1.

Після того, як походили по Вилковому ніжками, час пересідати на човен. Хоча насправді практично все у місті можна обійти по суші, без погляду із води уявлення було б неповним. Ну й у всякі цікаві місця можна доплисти зрештою.

1. Стартуємо із Очаківського гирла цілою флотилією. Мені пощастило потрапити в останній човен, із якого найзручніше її знімати.

Вилкове відноситься до тих міст, про які чули всі, але далеко не всі бачили. Певно, основна причина – віддаленість. Дельта Дунаю на самісінькому кордоні з Румунією, як не крути, – край цивілізації. І хоча дорогу від Одеси привели до ладу (раніше був жах епічний), їхати сюди, то все одно довга справа. Але воно того варте, адже кінцевим пунктом подорожі буде одне з найбільш незвичних міст України.

1.

Уперше дивну назву Марсашлокк я почув, певно, в 2007 році, коли місцева команда виграла футбольний чемпіонат Мальти і засвітилась на найпершій стадії відбору Ліги Чемпіонів. У той момент, звісно, я й гадки не мав, що під цією назвою ховається, а тим більше – що колись там побуваю. А також те, який спортивний подвиг здійснила та команда – стала чемпіоном, будучи представником села, хоч і великого (3,6 тис. чоловік).

1. Якщо північний схід Мальти – майже суцільна міська агломерація, то південне узбережжя острова геть інакше, там незаселені простори, уривчасті скелясті береги та автентичні рибацькі селища.

Як відомо, сучасні кордони областей України далеко не завжди співпадають з межами її історичних регіонів. От і схід Дніпропетровщини насправді відноситься до Донбасу. Як і більшість території області, ця частина промислова, але на заміну криворізькій залізній руді і машинобудівним заводам Дніпра тут на перший план виходять вугільні шахти. Найбільшим містом цієї агломерації є Павлоград.

1. Як для райцентру, він досить великий (105 тис.), але це ж Україна, тут навіть місто з 6-значною кількістю населення може бути терра інкогніта для більшості її мешканців. Чи багато ви взагалі чули про Павлоград, крім того, що він десь є? Між тим він дійсно цікавий, тут сховалося 30 пам’яток архітектури, більшість яких у хорошому стані, і взагалі місто справляє враження цивілізованого та благополучного.

Оглянувши популярні мальтійські Три міста Великої гавані, вийдемо трохи за їх межі – там теж цікаво. Варто покинути розкручену багатолюдну зону всередині фортечних бастіонів, і потрапляєш у зовсім інший світ. Туристів та гамору тут практично немає, лише традиційний уклад мальтійського життя і невідомі широкому загалу пам’ятки, що не заважає їм бути вражаючими.

1. Почнемо із міста Заббар, що на південний схід від Бормли. Так як Бормла вся досі оточена фортечними мурами, вихід із одного населеного пункту в інший здійснюється через ворота. У даному випадку, через браму Нотр Дам.