Блог Provisnuk

Вид:: короткий; повний

Замітки:

всі

у блог

у співтовариства

Provisnuk

ЩАСТЯ

25.05.12, 13:27
доля, життя, поезія

Моя любов – ти й моя наруга,

Що часто болю завдає,

Але хіба можливо жить без друга,

Як добре, що ти у мене є

Наше весілля скромне

У пам”яті так часто постає

Й наше кохання чисте, неповторне,

І, я щасливий, що ти у мене є

Тоді у залі музика лунала,

А ми зворушені стояли.

Нікого ти не бачила й не знала,

Бо ніжно в очі заглядала

Ще в небі наша зірка ясно сяє,

Туман густий поволі розтає

І осінь вже на зиму повертає

І я щасливий, що ми обоє є

Пройшли роки... , ми інші стали,

І осінь вже з зимою поєднались,

Та пам”ятаєм ми ту залу,

Де чоловіком і дружиною назвались

З тих пір багато весен відцвіло,

Було щастя і ядовиті стріли,

А тоді так добре нам було,

Бо ми ж весну свою зустріли

Коментарі: 0

Provisnuk

Вітчизна

24.05.12, 13:25
країна, поезія, рідний край

ВІТЧИЗНА

Posted on 24.05.2012 | Залишити коментар

1 Vote

У ритмі вальсу танцюють завзято

З вітром могутні ліси

І зичать добра нам багато,

Бери ж його стільки- лише понеси

Вітер грайливий так ніжно колише

Трави зелені і з хлібом поля

Гарна Вітчизна, мов личко дівоче,

Манить до себе, серцю мила земля

Зове в зелений бір,

Де верба дивиться у воду

І не може відвести зір,

Так задивилася на вроду

Просить туди, де зріс,

Де блакить безмежна неба,

Де чисті почуття, до сліз

І слів гучних не треба

Туди, де соловей співає лунко,

На вербах він ночує,

А зозуля, лісова віщунка

Сотню літ життя накує

Все там душу звеселяє,

На світанні, на зорі, раненько.

Там душа на скрипці грає

Під акорди соловейка

І куди б нас не водили літа,

Ніде нема кращого краю

Величава краса і земна теплота

Лише є у рідного краю

Коментарі: 0

Provisnuk

Не сумуй ти калино,
Не сипли росу ти рясну,
Скоро вітер прилине
І принесе з собою весну

Твоя врода розквітне дівоча,
Відкриє природну росу.
Поки щастям горять твої очі,
Пий кохання, як квітка росу

У весняний чарівний вечір,
Коли місяць у небі сіяв,
Обняв вітер калину за плечі
І в багряні вуста цілував

Колихав, дивився в очі,
Аж на мить принишк в гаю,
Так зрадів що серед ночі
Нарешті знайшов любов свою

А солов"ї лунко заливались:
-Не жди шастя в маю.
Бач! Навіть горобці поховались
У зеленім весіннім гаю

І ластівки цій парі не раді,
Не вірять вітру пташки
Давали калині пораду,
Як досвідчені і мудрі свашки

- Не вір вітру калинонько,
То вітер - злий суховій,
Обпік не одну дівчиноньку
І не буде навіки він твій...

Та навіщо калині пташина порада,
Душу їй не пройнять.
Калина і суховію злому рада,
Лише б самій не стоять.

Коментарі: 0

Provisnuk

Розмова з мамою

16.05.12, 13:30
мама, поезия

Рідна ненько! Ти з нами розсталась,

Відійшла туди, де зорі горять,

І маленькою зіркою стала,

Їх є багато і тебе не впізнать.

Як тебе побачить найближчу,

Бо ж у небі всі зірки ясні,

Хоч піднімусь я на гору найвищу,

Але побачу тебе лиш у сні

Відійшла ти, забрала і брата,

Дні скінчилися ваші земні

І десь там у небесних палатах

У вас Божі покої одні

Вам берізка вже не сниться

І старі верби при ріці,

Лиш вітер на могилі злиться

І задуває свічку у руці

Тож, спалахніть обоє в небі ярко,

Хоть на мить, щоб впізнати вас.

Невже вам нас не жалко ?

Покажіться нам хоть раз...

Коментарі: 1

Provisnuk

Лист до батька

15.05.12, 17:40
поезія, рідний край

ЛИСТ ДО БАТЬКА

Де ти, тепер батьку? Я не знаю, Шлю з Землі тобі листа, Ти ж не міг забути свого краю, Де так тяжко ніс свого хреста

Скинь важку плиту з могили І приходь в колишній сад, Чи впізнаєш? Ми ж його садили І все побив нещадний град

Проведу, як ти мене водив, дитину, Бо зникла стежка та давно. По якій ходив косить в долину, Вже там зосталось голе дно

Нагадаю, як ти не міг дати раду, Коли з Васею ми бігли за село. І пробирались на тракторну бригаду, Бо нам цікаво там було

Зараз навкруги цікавого багато, Тільки сам, я батьку посивів, І моя Вітчизна, хоть і мати Онуків більше любить, ніж синів

Ти побачиш великі зміни У селі, в душі людей І як тяжко їм ладнати нині З непростим життям своїх дітей

Знаю батьку, мене ти запитаєш, Як же сину ти живеш? Чи ти рід нас поважаєш ?, Чи про діда пам”ять бережеш?

- Живу..., і твоя калина розцвітає І хліб у буйний ріст іде. Тебе і діда пам”ятає Покоління наше молоде

Ні, насіння твоє не вмерло, У нащадках живе твій рід. Лиш Васі вже нема, його горе зжерло, Але його сини продовжать родовід

Я дивлюсь на небо і гадаю, На Місяць полетіти, чи на Марс, Може там тебе я відшукаю, Хоч ти давно покинув нас

І одним себе я тішу, Ти десь там в небесній млі Дивишся на небі, найсвятіший І зичиш мені щастя на Землі

Хочу розстатися з журбою, Води напитись з твоїх рук, Хочу навіки буть з тобою, Бо ж не буває зустріч без розлук

Але в житті так не буває, Є втрати у кожній із родин І з нас кожен твердо знає, Що звідти не вернувся ні один

Все минає і сліду не має, Життя не повернуть назад, Лиш рідня їх пам”ятає І світлин в альбоми ряд…

Коментарі: 3

Provisnuk

Я вертаюсь знов і знову

14.05.12, 17:33
моя поезія, рідний край

Я вертаюсь знов і знову,

У ті часи, коли щасливо жив.

За своїм дитинством веселковим,

Чомусь я дуже затужив

Той час до себе горне,

У бідне, але дороге село.

Те світле почуття - не чорне,

І все що рідне серцеві було

Сниться ставок, кругом городи,

У ставку смарагдова вода

І земля, що дала мені вроду,

І де гуляла юність золота

Бачу у сні зелене літо,

Сінокіс і солов"їний спів,

І річку сонечком зігріту,

І дівчину, що там зустрів.

Краю мій,все знаєш ти про мене

Пригадай мені літа - оті,

Що пробігли так шалено,

Наче з казки коні золоті

І догнать я їх не можу,

Не зупинити ні на мить,

Лиш серце спогадом тривожу

І воно так ниє і щемить

Знаю, літо - те барвисте,

Лише там, в краю батьків.

Там над лугами жайвір висне,

Але не повернути тих років

Повернути їх не в змозі,

І не догнати, хіба у думці.

І наче квіти на морозі

Не зберегти їх в сумці...

Коментарі: 1

Provisnuk

Тут душа моя квітне

14.05.12, 13:36
поезія, рідний край

Все рідше випадає у селі бувати,
У моїм ріднім Поліськім краю.
І коли ще там буду - не знаю,
Коли Вітчизну побачу свою

Коли вийде назустріч привітне
Полісся моє, у прадавній красі,
Там, де душа моя квітне,
Як троянда у ранковій росі

О!, Немовичі, біленькі хати,
Моє рідне поліське село,
Я не смію тебе забувати,
Бо без тебе б і мене не було

З тебе життя моє путь прокладає,
Моя доля з тебе витіка.
Про дитинство мені нагадає,
Случ - повільна у лузі ріка

Твої у мене коріння і віти,
З тебе почався Савчинів рід,
Розкидав по світу нас вітер
І я вже не хлопчик, а дід.

У місті і щастя байдуже, пихате,
Хоч і сяють рекламні вогні,
А у Немовичі, до рідної хати,
Лину спочити у колі рідні

Коментарі: 0

Provisnuk

Прокляті

11.05.12, 13:28
моя поезія, сенс життя

Хто ж нас так прокляв
І зганьбив, за яку провину?
У нас розум відібрав
І штовхає до загину

Терпеливо щось ждемо,
Закривають нам границі,
А ми якось живемо
У себе вдома, мов чужинці

І байдужа світу наша печаль,
Наші злидні, кривди, клопіт,
Вже нікому нас не жаль,
-Кому потрібні сльози й ропіт

Невже рятунку нам нема?,
Осиротіє наша Україна?,
Бо в наших головах "зима",
І нас поставлять на коліна

Заїсть нас усіх нужда,
Обідніє вщент країна,
На землях пануватиме вражда
І загине Древня Україна

Ми приспали розум у юрмі,
Все чекали правду й волю,
"Кращі" всі були в тюрмі,
А решта жалілася на долю

Вже не кричимо про біль,
І нас цураються країни.
А яничари, наче міль
Точать землі України

Тож пора, негайно!
Рятуватись від біди.
І почати жити файно,
Так, як не жили діди

Коментарі: 1

Provisnuk

Де ж поділось теє сонце…

10.05.12, 17:30
поезія про природу, рідний край

Сталось це зовсім недавно, Ніщо, серед інших подій. Бродив я по лузі, не марно По зеленій траві, молодій

Сонце сіло вже, до речі, У росі блистіли квіточки. Наступив травневий вечір, І запалив у небі зірочки

У ставочку біля хати Жаби лунко розмовляли, А ластівки, хазяєчки завзяті У своїх гніздечках газдували

Ясний місяць плив поволі, Серпом жав зорі над лугами, А тихі верби і стрункі тополі Шепотіли сонними листками

Верба тихо розказала Про свій весняний рай, І тополя вітами хитала, Що прийшов нарешті май

А клен і явір, мов два брати Шукали згасле сонце, Та не змогли знайти І заглядали у віконце

Шукали , там де верби і тополі, На бережку синьої ріки, Що текла собі поволі І блистіла з місяця руки

Довго ще шукали сонце друзі, У лісі,в річці, у широкім лузі І заглядали знов в віконце, Де ж поділось теє сонце ?…

Коментарі: 2

Provisnuk

Травневий вечір

10.05.12, 13:23
поезія, стихи о природе

Це сталося зовсім недавно, Ніщо, серед інших подій. Бродив я по лузі, не марно По зеленій траві, молодій

Сонце загасило свої печі, У тумані сховались рівчачки. Наступив травневий вечір, Запалив у небі свічечки

У ставочку біля хати Жаби лунко розмовляли, Ластівки, газдиноньки завзяті У своїх гніздечках газдували

Ясний місяць плив поволі, Серпом жав зорі над лугами, А тихі верби і стрункі тополі Шепотіли сонними листками

Верба тихо розказала Про свій весняний рай, А тополя вітами хитала, Що прийшов нарешті май

Коментарі: 2

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Замітки:

ЩАСТЯ

Вітчизна

КАЛИНА

Розмова з мамою

Лист до батька

Я вертаюсь знов і знову

Тут душа моя квітне

Прокляті

Де ж поділось теє сонце…

Травневий вечір