Я завжди пам”ятаю,
Ті місця солов”їні,
Де вперше – “кохаю”
Промимрив  дівчині

Не забуду білу хату край села,
Що сховалась між дерев високих,
Там юнь моя пройшла,
Серед озерець синьооких

Бо ж там відчув палку любов,
В чеканні серце колотилось,
Коли вперше на побачення ішов,
Здавалось, все село услід дивилось

А я ішов, питаючи “Когось”,
Хіба ж так просто сонце гріє?,
Не просто ж так побачення вдалось
І від щастя серце моє мліє

Не просто так, шелестить трава,
Коли юнь увечері гуляє,
І кожна стеблинка ожива,
Коли життя в саду буяє

Не просто ж так, люди всі,
Собі пару вибирають,
І квіточки тремтять в росі,
І пташки тому й співають

Так і роки життям пливуть,
Аж поки з юні золотої.
Поволі у зрілість перейдуть,
В храм суєти і мудрості людської

До нас  прийшли “вони”,
Чужі розпочали реформи,
Мирний люд втягнули до війни,
Киваючи на міжнародні норми…

Прийшли, й настав той час,
Коли  поле “Градом” засівають,
В жнива “200-і” повертаються до нас.
А “300-і” серце болем крають,

Куди поділося нажите,
Ніхто нічого вже не знає,
Не росте трава, пропало жито,
Шкода, нічого вже має

Бур”яном все заросло,
Телевізор денно бає,
Нема добра, панує зло,
І правди вже не має

Укр сучасний осмілів ,
Від АТО “безсовісний” тікає,
Честь на гроші замінив,
Невже пролетарів уже не має.

Савчин О.М

Серпень 2015р.