Прем`єр-міністр Микола Азаров  минулої п`ятниці у «Великій політиці» на телеканалі «Інтер» щосили прагнув впоратися з покладеною на нього непростою місією. І економіка за його уряду почувається чудово, і відповідні реформи в Україні вже йдуть повним ходом. Про все це прем`єр-міністр не тільки доповів, не кліпнувши оком, телеглядачам, але ще й звернувся до аудиторії з немовби риторичним запитанням: невже хтось наважиться сумніватися в таких його словах?

Загалом, дуже гарно розповідав пан Азаров, але біда – неправда все це. Від самого початку до кінця. Щодо нібито економічних реформ, які вже здійснюються в Україні, говорити взагалі якось ніяково. Навіть у Азарова, якби у нього запитали прямо, не ворухнувся б, мабуть, язик назвати реформами підвищення в півтора рази в серпні ціни на газ і майбутнє зростання тарифів на ЖКП, обіцяне на майбутнє підвищення пенсійного віку для жінок і заморожування на 2011 рік зарплат бюджетникам.

Так, можна було б зарахувати до реформ ухвалення Податкового кодексу, але з ним, знову таки, негаразд. Бо ж добре ж знайома з останньою редакцією документа позаштатний радник віце-прем`єра з економіки Олександра Кужель заявила, що нинішній проект Податкового кодексу, і особливо та частина, яка стосується малого і середнього бізнесу, «вб`є демократію в Україні.Щодо ж якихось «успіхів» в економіці Микола Азаров явно все переплутав. Навпаки, економічні показники погіршуються.

Наприклад, за даними Держкомстату, промислове виробництво зросло в серпні до попереднього місяця на 1,5%, в липні також збільшилося – на 2,9%, але в червні, травні і квітні воно падало – на 0,5%, 2,4% і 1,8% відповідно. Можна навіть подумки порахувати, що сумарний мінус за наведеними числами перевищує сумарний плюс, а це означає, що об`єми промислового виробництва навіть ще в серпні не досягли березневого рівня, не кажучи вже про липень або червень. Водночас у сільському господарстві ситуація просто плачевна. Нинішньому уряду дісталося від попередників збільшення сільськогосподарського виробництва за наслідками першого кварталу на 5,3%. Потім показники регулярно погіршувалися, а за січень-серпень сільгоспвиробництво продемонструвало падіння – на 4,1%.Сприяв погіршенню економічних трендів і повний провал цього року з прямими іноземними інвестиціями. Зокрема, надійшло таких інвестицій до України за перше півріччя  в 6 разів менше, ніж за відповідний період 2009 року, який, як відомо, був кризовим.

Завершуючи сумну розповідь про реальний стан справ в Україні з економікою і фінансами не можна не сказати про інфляцію. У серпні споживчі ціни зросли в Україні на 1,2%, і такого високого показника інфляції не спостерігалося в країні з 1996 року! При цьому всім, хто ходить на ринки і до продовольчих магазинів, зрозуміло, що у вересні й наступні місяці інфляція здатна піти на нові рекорди. Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін прогнозує, що в жовтні-листопаді курс наблизиться до позначки 10 гривень за 1 долар. «А якщо вони не припинять друкувати гривну, то до грудня курс національної валюти по відношенню до американської буде 12. По суті, відбудеться девальвація гривні, зарплата населення знеціниться, народ зубожіє. Цей практично неминуче», - підсумував експерт.

Отже судячи з наведених показників, реально справи йдуть геть погано. При цьому далі Україну чекають мабуть ще важчі часи, а нинішній уряд якщо і робить якісь кроки, то поки що тільки такі, які погіршують життя народу.

Українська політична псевдоеліта вкотре засвідчила, що до керування державою вона ніяк не доросте. Замість важкої управлінської праці її представники залюбки бавляться у гетьманів і принцес, з будь-якого приводу чи без нього засвічуються на телеекранах і навіть не підозрюють, наскільки суспільству набридло спостерігати за всіма цими оперетково-цирковими виставами. Щоб замаскувати власну безпорадність, десь раз на рік збанкрутілі можновладці проводять строкові чи передчасні вибори, влаштовуючи для простого люду нову укбраїїнську національну розвагу. Тільки народу від таких розваг стає вже млосно. Тим паче, що більшість розуміє: справжнього вибору давно немає, замість нього підсовується лежалий і підгнилий політичний непотріб. Гниття неминуче там, де купка правителів утворює  замкнуту касту і намагається не допускати до своїх лав принципово нові сили. Коли втрачається динаміка, негайно виникає болото.  Совєтський Союз розпався, на його місці виникли нові держави.  І в нібито незалежній Україні розпочався постійний процес тасування заяложеної номенклатурної колоди, і при владі весь час опинялися то колишні партійні чиновники, то комсомольські діячі, то чекістські ґенерали.  Сутність правлячої верхівки фактично не мінялася. Втім, життя невблаганно іде вперед. Можновладці старіють, їм на зміну приходить інше покоління. Але відбір наступників здійснюють все ті ж вихованці минулої історичної епохи, і шлях нагору вони намагаються відкривати лише гідним продовжувачам своєї справи. Питання виникає тільки одне: якої справи?  Якщо перше покоління „української політичної еліти” головною справою свого життя зробило захоплення колишньої „загальнонародної власності”, то чим повинні зайнятися „гідні продовжувачі їхньої справи”, кінчені циніки і ненажери? Судячи з усього, лише переділом вже поділеного. А це означає, що забирати доведеться у тих, хто був активним учасником „великого хапка” початку 90-х років. Коли слабшає старий лев, молоді  шакали вишкірюють зуби, готуючись до переділу здобичі… Проблема полягає лише в тому, що ці „мажори” непристосовані до самостійного життя – вони звикли до тепличних умов і понад усе цінують власний комфорт. То ж і потрібно забезпечувати інтереси правлячих кланів за допомогою цілої армії „партійної піхоти” – новітньої номенклатури апаратних співробітників псевдопартій.  За крихти з панського столу вони мусять займатися нелегкою чорновою роботою із постійного обдурювання виборців нездійсненними обіцянками партійних вождів. Напередодні виборів партапаратникам роботи все більше: розгортати аґітаційно-пропаґандистську кампанію, організовувати візити вождів у реґіони, готуватися до наповнення виборчих комісій своїми людьми і т.д. У разі перемоги на виборах партійні лідери розплачуються із виконавцями-апаратниками престижними посадами, почесними званнями та нагородами. Так що й „польові командири партійної піхоти” мають власний інтерес брати участь у виборчих перегонах.  Але чи мають такий інтерес прості виборці? Недарма спеціалісти сумніваються у тому, що в разі дострокових парламентських виборів електорат посуне на дільниці щільними лавами. Все більше людей висловлюють своє небажання допомагати процесові перетасування заяложеної політичної колоди. Адже до парламенту проходять тільки ті сили, які мають достатньо фінансових засобів для використання сучасних по-літичних технологій і можуть з достатньою ефективністю засліпити виборців примарними обіцянками. А потім знову влаштовують цирк під скляним куполом верховної ради, дискредитуючи ідею парламентаризму в очах громадськості. Людям же лишається одне – надіятися на появу нової політичної еліти.

Леонід Кучма, ще будучи президентом, видав книгу „Україна – не Росія”. Лідер кримських комуністів Леонід Грач створив,щось подібне , „Україна – не Європа”. Таке „не” можна продовжувати до нескінченності – „не Африка”, „не Америка”, „не Папуа-Нова Гвінея”… А що ж тоді – справжня Україна?

Відповісти на це питання вкрай складно. Адже існує як мінімум дві різні України. Одна – це країна, яка поряд з Албанією та Молдовою за рівнем життя переважної більшості свого населення належить до числа найбідніших у Европі. До того ж кількість її мешканців невпинно скорочується. Проте громадяни тут мають високий освітній ценз, і за цим показником наближаються до мешканців високорозвинутих країн. Мільйонами вони виїжджають в ті країни, щоб заробити на гідне життя, де працюють не гірше за щасливих европейців, котрі належать до „золотого мільярду”. Але мешканці цієї України, за матеріалами недавніх соціологічних опитувань, вважають себе однією з найнещаслівіших націй на Старому континенті.

Є ще інша Україна, заселена олігархами, політиками і бандюками. Вона висмоктує всі соки з першої України, і вибивається у число европейських лідерів за кількістю мільярдерів, найдорожчих автомобілів, щойно куплених предметів розкоші. Між двома Українами виникла прірва, яка постійно поглиблюється. Мабуть, різниця між поміщиками та кріпаками була меншою, ніж та, що нині утворилася між правлячою верхівкою та народом. На сучасну Европу це й справді не по-дібно. Скоріше можна знайти спільні риси з середньовічними азійськими ханствами та еміратами. Така собі Хохландія між Европою та Евразією. Правителі зайняті лише власним збагаченням і чхати хотіли на якісь національні інтереси. А піддані терплять, подумки проклинаючи владу та її конкретних представників.

„Помаранчевий” Майдан вже відійшов у історію, лишивши по собі лише гіркоту втрачених надій. І бабу Параску, яка час від часу виринає із забуття, щоб розвеселити публіку. Недавно вона завітала на урочистості, присвячені 70-літтю знаменитого кутюр’є Михайла Вороніна, у якого обшиваються представники „другої України”. Мабуть, у ролі надзвичайного і повноважного  посла тієї першої, народної України. Проте бабину промову ніхто не слухав, а звернули лише увагу на палкий цілунок, яким „помаранчева” баба нагородила „біло-блакитного” Н.Шуфрича. Репортерам була нагода щось нашкрябати для своїх видань. Курйоз, та й годі. 

Втім, навіть такі контакти двох Україн – велика рідкість. Хохландія живе за іншими законами: хани та еміри спілкуються лише у власному середовищі, а „чорний люд” на ці „сходняки” не допускається. І важливі рішення приймаються таємно від простолюдинів. Останнім же дають можливість привітати мудрих правителів з їхньою черговою мудрою справою – десь на проплаченому мітингу під різнокольоровими прапорами. Правда, поки що можна навіть протестувати проти тієї „мудрості”, бо мітинги проводяться зовсім різні, та і в газетах пишуть, Богу дякувати, ще не одне і те ж. України наразі дві, Хохландія  формується і вже помаленьку поглинає всю Україну...

     Процвітають лише ті держави, де при владі  люди, що піклуються, насамперед, про національні інтереси, і вміють їх відстоювати професійно. Коли ж нагору пролізли зажерливі невігласи, нічого доброго від них сподіватися не варто. Вони намагаються перетворити Україну на жалюгідне посміховисько всієї Европи. Зупинити цей вкрай небезпечний процес може громадянська активність тих, хто готовий віддати свої сили і талант на благо народу. Справжня Україна складається з людей чесних, працьовитих, освічених. Їй не вистачає лише організаторів, здатних створити і очолити могутній рух за швидкий розвиток сучасної держави, яка захищатиме своїх громадян від беззаконня та зовнішніх загроз і не заважатиме людям розвивати свої здібності, таланти й уміння.

Представників малого бізнесу часто
звинувачують у пасивності, необізнаності. Мовляв, не знають своїх прав,
не подають інвестиційних проектів і бізнес-планів, а відтак і не
отримують підтримки. Самі ж підприємці кажуть, що більше звикли до слова
“дай”, аніж до “нате”, отож, і покладаються лише на власні сили.
    Про підприємців у нас згадують двічі на рік. Решту ж
часу ми змушені покладатися тільки на себе. Влада вболіває перш за все
за наповнення бюджету, для неї головне — зібрати податки. Підприємці ж
започатковують свій бізнес, щоб заробити. У цій боротьбі інтересів
держава мусить визначити золоту середину. Оподаткування має бути таким,
щоб підприємці не ламали голови, як від нього ухилитись, бо інакше
залишишся без нічого. Нам потрібно бути більш організованими у
відстоюванні своїх прав.
  Підприємці не проявляють активності, не звертаються за допомогою, бо
не вірять, що хтось їм допоможе. Ведуть бізнес часто на свій страх і
ризик. Звичайно, добре, що нас залучають до обговорення тих чи інших
нормативних документів, цікавляться думкою знизу, але в результаті
нерідко бачимо, що робиться це для проформи..
Підприємці страждають через непоінформованість. Коли я реєстрував
договори з найманими працівниками у центрі зайнятості, то сам
поцікавився, чому б тут же не бути представникам фондів соціального
страхування і страхування від нещасних випадків. Було б зручніше в
одному місці вирішувати всі питання. Здається, ніхто не зацікавлений,
щоб допомогти підприємцям уникнути штрафних санкцій.
     — Що
спонукає підприємців давати хабарі? Бувають випадки, коли за законом
чиновник має право розглядати те чи інше питання впродовж місяця. У
бізнесі часто все вирішує навіть один прогаяний день. Тому й мусять люди
шукати різні способи, щоб пришвидшити вирішення проблеми. Інша причина —
висока сума штрафів. Для підприємця, який торгує, скажімо, дублянками
по три тисячі гривень кожна, штраф на суму 30 відсотків вартості партії
товару,— шлях до розорення. Тому він і мусить думати, як вийти з
ситуації з меншими втратами, адже сьогодні працювати, дотримуючись всіх
нормативних актів, вимог, особливо тих, які стосуються сертифікації,
якості товарів, дуже складно.
  

Пока утром 1 сентября стайки детей — мальчиков в своих первых строгих
костюмчиках и девочек с воздушными белыми бантами — будут веселить улицы
городов и сел, будет жить надежда, что все будет хорошо. Что у страны
есть будущее. Что люди будут жить дальше. Несмотря ни на какие реформы и
пертурбации…

Варто
зазначити, що відтепер законом дозволено участь у виборах до місцевих
органів самоврядування осіб, які досягли 18 років на день виборів.
Водночас депутати так і не дозволили самовисуванцям брати участь у
виборах на посаду міських голів – це й надалі залишається привілеєм
партій. Обов’язкова партійна прописка робить кандидата залежним в
майбутньому від волі політичної сили, яка його делегувала на вибори. Це
тим самим породжує політичну корупцію, і не тільки.

Більшість експертів сходяться на думці, що прийняті зміни до закону
про місцеві вибори виглядають як косметичний ремонт. Більше того, це
своєрідний реверанс в сторону Заходу. Після того, як на адресу Віктора
Януковича посипалися не вельми доброзичлива критика, президенту важливо
було приміряти на себе імідж «великого демократа», особливо напередодні
візиту до Німеччини.


Попри всю «демократичність» регіоналів їх не можна запідозрити в
безкорисливості. З однієї сторони, повернувши в гру так звані «молоді»
партії, регіонали ризикують заробити нових конкурентів. З іншої сторони,
повернення на поле гравців, які можуть претендувати на частину
електорального пирога БЮТу, видається доволі логічним та прагматичним
кроком.


Очевидно, отримавши перші рахунки з новими тарифами на комунальні
послуги, рейтинги Партії регіонів підуть донизу. Тому постати в очах
виборців напередодні місцевих виборів в якості політичної сили, яка
відстоює демократичні стандарти й рівність доступу до влади, було
завданням номер один для Партії регіонів.


Таким чином збільшивши кількість гравців на електоральному полі в
ході місцевих виборів, Парті регіонів більше здобула, ніж втратила. Вона
не лише виграла час, перевербувала потужних мажоритарників на місцях,
але й створила ажіотаж на ринку політичних партій. Добре понервувавши
конкурентів, регіонали отримали чималу фору. Партії, яким дали зелене
світло на участь у виборах тепер мають занадто мало часу та ресурсів
для проведення нормальної кампанії. Проте питання навіть не в грошах і
часі, скільки в слабкості кадрів, адже чимало потенційних
кандидатів-мажоритарників побігли під крило більш потужнішої партії - не
важко здогадатися якої.

Попри позитивні новели у виборчому законодавстві не можливо не
помітити існування в ньому чималого простору для зловживань, адже як
відомо головне не як голосують, а хто і як рахує. Дірки в законі
стосуються формуванню одномандатних виборчих округів (як відомо від
нарізки округів залежить перемога того чи іншого кандидата в регіоні),
процесуальних дій по складанню протоколу, суттєвого розширення
повноважень ЦВК, заборони для блоків брати участь у виборчому процесі,
відсутності підстав, за якими вибори можуть бути визнані такими, що не
відбулися та інше. Короткий термін виборчої кампанії та зняття будь-яких
фінансових обмежень сприятимуть тому, що вибори виграють ті, хто має
гроші та адмінресурс.


На жаль, в Україні й надалі превалює політична доцільність над
буквою та духом закону, який поставлений на службу політичним амбіціям
та особистим інтересам сильних світу цього. Закон про місцеві вибори не
став у цьому контексті винятком.

Над селом Немовичі лунає жалібний голос церковного дзвону. Завтра Маковія.
З букетом польових квітів  на кладовище іде поволі  , до часу посивілий
чоловік. Іде на зустріч з Нею, з тою,яку кохав коли була живою і яка
ніяк  не покидає його в примарних теперешніх снах. Вона пішла від нього
туди, в Невідомість, в такий же спекотний день напередодні Маковія.  
На пам"ятнику її фотознімок -усміхнена. І йому здається,що Вона
посміхається і радіє,що прийшов. Допитливі ,примружені очі,мовби
запитують,як його справи,як живуть сини,чи женився неспокійний старший і
як справляється з роботою розважливий меншенький?...
  Кладе на гарячу від сонця гранітну плиту квіти, запалює свічку.
Мерехтить, похитується вогник. Навколо серпневе багате і щедре на урожай
поле,високо в голубому безхмарному небі кружляє яструб,з ближнього від
кладовища лісу чути перегукування грибників,на випаленому сонцем
полі-на своїх "сотках" длубаються жінки; звичайний літній сільський
день.
   Присідає біля могили. Мимоволі у пам"яті зринає минуле.Те минуле,яке
так швидко пролетіло,що й не віриться,чи воно було. Було, звичайно
було.Зринають спогади туманні і яскраві. Всього було в житті; туманних
не менше,ніж світлих, але пам"ять зберегла більше
приємних і яскравих, може тому, що вже така людська природа-здатність запам"ятовувати
тільки приємне і добре.Та й негоже недобре згадувати про тих кого вже ніколи не побачиш, і які вже предстали на Божому суді.
   ...Повернувся з армії. Прийшов провідати хрещену матір і там
зустрівся з Нею, з миловидною дівчиною-гуцулкою. Припала до душі її щира
вдача та гуцульська співуча говірка.
    Невдовзі справили весілля і Вона перейшла жити до його батьків. Роки
були тяжкі.Обоє працювали зранку до ночі щоб жити самим і щоб жили
літні  батьки,а потім і їх діти.
Увечері зустрічалися і від втоми не хотілося навіть вечеряти ,але Вона
зустрічала його такою,властивою тільки їй посмішкою.Пройшов час. Купили
квартиру в будинку для місцевої інтелігенції. Щастю не було меж, але
Вона тужила за своїм Верховинським краєм. І як приходило літо, а з ним і
канікули, бо ж працювала вчителькою, їхали в її рідні краї. Подовгу
бродили полонинами й лісами, не могли намилуватися Верховиною.
   Минали роки. Вже батьки пішли у Вічність. Порідшало між близькими та знайомими. І вже приходили до покійників.
      Щеміло від туги серце і здавлювали горло спазми...Тепер Він на
могилі коханої людини,своєї дружини і згадує,згадує... Не може без
душевного трепету думати про той серпневий день,коли разом поїхали  у
Рівне на черговий медичний огляд. Ніщо не віщувало біду. Вона з надією
на краще зайшла до лікарні... і не вийшла. З того огляду забрали її в
труні. Прийшов той страшний день. Довкола все почерствіло, зів"яло і
почорніло.Стояла немилосердна спека, а Вона... лежала в труні, ніби
посміхалася. Здавалося, що Вона у глибокому спокійному сні.
   На похорони зійшлося все село; родичі,знайомі й незнайомі люди.У
дворі не було де стати. Попереду труни йшли діти з вінками, у яких Вона
була "класним" керівником, в школі
 якось незвичайно і надривисто переливався її  останній дзвоник...
    Повернувся з кладовища в опустілу хату. Все, що в хаті є, нагадує про неї...Так і хочеться
спитати "Де ти?... А Вона посміхається  йому із збільшеного аматорського
фото і йому здається,що вона вибігла через дорогу - в школу на уроки й
ось-ось повернеться...
     А може це сон? Ох! Якби добре було б,що це так... Але на превеликий жаль,то не так.
                 ...Післямова поневолі...
- Не забирай дочасно нас мамо
А далеко, далеко від поліських Немович,на краю української землі,за
зеленими Карпатами, Його старшому братові на світанку  приснився дивний
сон,і як показав слідующий розвиток подій - цей сон виявився віщим...
-...приснилася покійна мама на сороковий день ... Покійні мама і батько зібрали
трьох своїх синів на якусь бесіду. Брати босими ногами стояли на
підлозі,яка по кісточки була вкрита липкою, мокрою грязюкою. Мабуть дощ
падає і бараболі копають -подумалось...  Батько стояв осторонь і
мовчки, скоса спостерігав за бесідою. Мама ж,чомусь нагримала на
старшого і найменшого і відправила їх геть з "літньої" кухні,а
середньому  наказала залишитися з нею...
...Коли вийшли на подвір"я , Старший помітив в небі , над батьківською старенькою хатою
сяйво меншого брата,а  зелений двір, встелив білий,білий сніг.  Вмить...
до того брудні від багнюки, руки і ноги стали абсолютно чистими.
Майнула здогадка -...Ого!... Який сніг , з мильним порошком, падає в
Немовичах - мабуть після Чорнобиля....Чудеса та й годі. Он і сяйво над
хатою...І чого ми їздили дивитися на Сяйво Ісуса Христа,що з"являвся
між вітками дерев в Лінчині-той образ був нечітким, коли тут, в нашому
селі - он, який чіткий,сіяючий в променях сонця,що якраз сходило,
образ  нашого середнього брата...над старою батьківською хатою...
   ... Пройшло всього три дні і ось на свято Успення Святої Богородиці,в
останній день Успенського посту - 28 серпня   немовицький люд
величезною процесією понуро брів  за Його труною...
Не витримала душа самотності. Пішов Він із життя  до своєї Горянки, за
два дні до  такого довгоочікуваного всіма родичами весілля старшого
сина...
Ось так і таке в житті буває - прибирались до весілля , а побували на поминках...
...Після похорон свого середнього; старший і найменший брати
помолились над могилою покійної мами і попросили її, щоб дочасно не
забирала  їх до себе..
           Світла пам"ять і Царство Небесне Мамі, Йому і його Горянці...
 -Не забирай дочасно нас мамо-просимо і молимо Вас!!!

Над селом Немовичі лунає жалібний голос церковного дзвону. Завтра Маковія.
З
букетом польових квітів  на кладовище іде поволі  , до часу посивілий
чоловік. Іде на зустріч з Нею, з тою,яку кохав коли була живою,яка ніяк 
не покидає його в тривожних теперешніх снах і яка пішла від нього в
інші неземні світи в такий же спекотний день напередодні Маковія.
   На пам"ятнику її фотознімок -усміхнена. І йому здається,що Вона
посміхається і радіє,що прийшов. Допитливі ,примружені очі,мовби
запитують,як його справи,як живуть сини,чи женився старшенький і як
справляється з роботою меншенький?...
  Кладе на гранітну плиту квіти,запалює свічку. Мерехтить,похитується
вогник. Навколо серпневе багате і щедре на урожай поле,високо в голубому
безхмарному небі кружляє яструб,з ближнього від кладовища лісу чути
перегукування грибників,на полі,на своїх "сотках" длубаються
жінки-звичайний літній сільський день.
   Присідає біля могили. Мимоволі у пам"яті зринає минуле.Те минуле,яке
так швидко пролетіло,що й не віриться,чи воно було. Було, звичайно
було.Зринають спогади туманні і яскраві. Всього було в житті; туманних
не менше,ніж світлих, але пам"ять зберегла більше
приємних і яскравих, може тому, що вже така людська природа-здатність запам"ятовувати
тільки приємне і добре.Та й негоже недобре згадувати про тих кого вже ніколи не побачиш,і які вже предстали на Божому суді.
   ...Повернувся з армії. Прийшов провідати хрещену матір і там
зустрівся з Нею, з миловидною дівчиною-гуцулкою. Припала до душі її щира
вдача та гуцульська співуча говірка.
    Невдовзі справили весілля і Вона перейшла жити до його батьків. Роки
були тяжкі.Обоє працювали зранку до ночі щоб жити самим і щоб жили
літні  батьки,а потім і його діти.
Увечері зустрічалися і від втоми не хотілося навіть вечеряти ,але Вона
зустрічала його такою,властивою тільки їй посмішкою.Пройшов час. Купили
квартиру в будинку для місцевої інтелігенції.Щастю не було меж, але Вона
тужила за своїм Верховинським краєм.І як приходило літо, а з ним і
канікули, бо ж працювала вчителькою, їхали в її рідні краї. Подовгу
бродили полонинами й лісами,не могли намилуватися Верховиною.
   Минали роки. Вже батьки пішли у Вічність. Порідшало між близькими та знайомими. І вже приходили до покійників.
      Щеміло від туги серце і здавлювали горло спазми...Тепер Він на
могилі коханої людини,своєї дружини і згадує,згадує... Не може без
душевного трепету думати про той серпневий день,коли разом поїхали  у
Рівне на черговий медичний огляд.Ніщо не віщувало біду. Вона з надією на
краще зайшла до лікарні, а з того огляду забрали її в труні. Прийшов
той страшний день. Довкола все почерствіло, зів"яло і почорніло.Стояла
немилосердна спека, а Вона... лежала в труні,ніби
посміхалася.Здавалося,що Вона у глибокому спокійному сні.
   На похорони зійшлося все село; родичі,знайомі й незнайомі люди.У
дворі не було де стати. Попереду труни йшли діти з вінками,у яких Вона
була "класним" керівником,в школі
надривисто дзеленчав останній дзвоник...
    Повернувся з кладовища в опустілу хату.Все,що в хаті є,нагадує про неї.Так і хочеться
спитати "де ти?... А Вона посміхається  йому із збільшеного аматорського
фото і йому здається,що вона вибігла через дорогу-в школу на уроки й
ось-ось повернеться.
     А може це сон? Ох! Якби добре було б,що це так... Але на превеликий жаль,то не так.

Газета «Вечерние вести», выясняя, как и чем живет Первая леди страны,
обнаружила, что благотворительный фонд «От сердца к сердцу» (фронтвумен
которого как раз и является мадам Янукович) зарегистрирован по адресу,
где фактически находится магазин женского белья и ресторан арабской
кухни (г. Донецк, ул. Артема, 129).

Украина вообще — страна крайностей. Катрин Чумаченко-Ющенко-Клер
прозвенелась на всю старну со своим лохотроном «Детская больница
будущего». Людмила Янукович, наоборот, спряталась от мира. А ощущение
одно: все у нас не как у людей.

Тоска депутатская. Вы думаете, летний отдых народных депутатов в
ведомственных санаториях — беспробудная пьянка и сауны с бабами? Как бы
ни так. В совковых здравницах царит «пионерский» режим. Из всех развлечений доступны разве что конкурсы «А ну-ка, мальчики», библиотека и кино два раза в день.

Неудивительно, что во всяческих «Дюльберах» и «Ореандах» живого депутата
днем с огнем не сыщешь (как-то сложно представить Юру Енакиевского или
Рината Ахметова в такой «дыре»). Так что, дорогие налогоплательщики,
есть вам еще один повод «порадоваться»: сотни миллионов гривен, которые
Родина щедро выделяет на оздоровление слуг народа в Крыму, летят на
ветер.

Но вы ведь все равно проголосуете за них еще раз, правда?