Погожі жовтневі дніТішать літнім теплом,Мов сонце у вишиніЗнайшло ще тепла джерело.У синьому небі без хмарІ дощ не спішить поливати,Прекрасну погоду в дарПрирода захтіла нам дати.Дерева листочки скидають Поволі та по одному,Легенько їх відпускаютьНа волю із рідного дому.Листки нікуди не спішать ,В польоті витають, кружляють,Мов в килимі листяному Собі своє місце шукають…Погожі жовтневі дніБальзамом на душу лягаютьІ барви свої чарівніНа згадку там залишають.

Нещадно час мете все у минуле.Роки і пори року, години та хвилини,Перетворившись в пам’ять, промайнули.Лишились біль та радість, заслуги і провини.Вони крізь час із нами крок за кроком йдуть:Десь служать якорем, а десь крильми,Вводять в омани, відкривають суть,Ховають світло чи виводять із пітьми.Час рівномірно йде – тік-так, тік-так...А нас постійно десь, кудись заносить:Направо, вліво, уперед, назад і так, і сяк,Частіше кажем: «мало»... рідше: «досить»...Слабенькі часто в нас любов...

Читати далі...

Я точно знаю, що не маю права вчитиКогось, як жити, поступати, що робити…Я знаю точно, що вестИ не маю права Когось, кудись, на ліво чи на право…Я точно знаю накладати тягаріКомусь не маю права взагалі…Я вчитель нікудишній, сам не вміюБагато, зовсім мало розумію…Можливо, що в житті сам заблукавМіж тим, що я знаходив і шукав…А тягарі хай кожен собі самБере на смак та колір. Я свої не дам!А читачі… Хто хоче – хай читає,А хоче – ні, мені не заважаєЇх згода чи незгода, відгук чи мовчання…Може...

Читати далі...

Її душа для нього все була відкрита,У свому серці він завжди її тримав,Але не вміли спільну мову знаходити,Їм краще б вдвох та в самоті їх час минав…))Вона була йому цілком байдужа,Її він не цікавив ні краплини,Та домовлятись вони вміли дуже!І жили разом в самоті так дві людини. ))

Вхід у життя, вже перші двері за спиною, Перед очима кімнатка невелика, Здається все пізнав та не дає спокою інших дверей непізнаність безлика. Всі зразу двері хочеться відкрити, Щоби пізнати, що за ними усіма, Свою цікавість би задовольнити - Без цього спокою ніякого нема. Ти відкриваєш двері - нова там кімната, В якій також дверей непізнаних багато І знову хочеться усі повідкривати, Розширити світогляд, досвіду набрати... Кімната за кімнатою та двері за дверми... За кожними ...

Читати далі...

Як добре навчитись складати Після бурі душу по крупинах,Все недобре вітру віддавати,Добру зберегти її частину.Як добре черпати силуІз щирих правдивих слів,Із того, що добре та миле,Із світлих погожих днів.Як добре свій стержень мати,Ніби канат до Неба,Щоб впавши, знову піднятись,Без нього нічого не треба.

Можна багато писати,Можна щось говорити,Можна задуми мати,Хтіти мрії здійснити…Для цього треба бажання,Час, силу, волю, натхнення,Віру, розум, старанняІ сенсу хоча би жменю…Щоб було воно потрібне,Не виглядало нікчемно,Чи навіть душі чиїйсь рідне…Щоб було все недаремно!Незавжди, не все так виходитьЙ немає на це все ради,Є корисне й те, що шкодить,Все має плюси і вади.Потрібні на все затрати:Час, сила, воля, наснага…На вітер їх легко кидатиТа потім душа пуста й нага. PS Карочє. Роздягаюся і...

Читати далі...

Якби не омани, де були би ми?Якби не омани, що було би з нами?Якби не блукали в полоні пітьми,Куди б ми ішли та якими шляхами?Омани заводять в не ті нас місця -Рідше до щастя, частіше до горя,Початок їм був та немає кінця,Це їм завдяки - то шиєм, то порем…Вони забирають частину життяІ ставлять на щасті вони знак мінус,Далеке від доброго з ними буття,Омана напевно найгірший вірус.Ми ним інфіковані поголовно усі,Десь добровільно, десь всупереч воліІ в кожному з нас є омани носій.Будуючи щастя –...

Читати далі...

Ця історія була колись дуже-дуже давно, коли перші люди ще жили в раю, тішилися його красою, смакували плодами райського саду та раділи життю. Все було добре. Шість днів вони трохи працювали і давали імена всьому, що бачили, а також трохи відпочивали, ніжилися на сонці купалися під теплити чи прохолодними водоспадами, яких в раю було дуже багато. Сьомого дня відпочивали від роботи взагалі. Роботи в них було дуже багато і її вистачило б на цілу вічність...

Читати далі...

Не спинити руками час,Не торкнутися пальцем до нього,Кажуть, він просто йде від нас.Йде без цілі і без дороги.Ще не бачив його ніхто.Може просто його немає?Може він, мов 3D решето,Що крізь себе все пропускає?Ми проходим крізь нього лиш митьІ у пам’яті щось залишаєм.Він собі непорушно стоїть,Ну а ми… Ну а ми відлітаєм.У змарнованому він житті,У важливих зроблених справах,Поруч з кимось чи в самоті,У ганьбі в когось, в когось в славі.Поки в світі щось є - то він є...А не буде нічого – він зникне...

Читати далі...