Жили-були люди. І жили вони не будь-де, а в самій Казці. Казка ця тривала вже дуже довго і люди звикли до неї. Дива навколо почали сприймати, як щось звичайне та буденне. Вже ніхто не дивувався цвітінню квітів, співу птахів, веселці в небі, сутінкам, які вкладали спати все навколо, безмежному нічному зоряному небу, світанкам, які оживляли все і щоранку дарували нове життя, сонцю, яке не втомлювалося зігрівати всіх своїм теплом, перлинам роси, що виблискували,...

Читати далі...

Почитав коментарі до своєї попередньої замітки і зрозумів, що у кожного свої причини перебування тут і причини, чому він сюди потрапив. Хтось розказує, що нема сенсу тут перебувати, якщо нема з ким поспілкуватися. Ну я завжди можу знайти причину і тему для розмови і хто мене знає, той про це знає. Хтось каже, що мені читачів бракує. Ну в мене їх ніколи багато не було і це мене якось не дуже бентежило. Тим більше, що в мене ніколи не було часу на багато коментарів. Хтось натякає, ...

Читати далі...

От недавно брав участь в одному творчому конкурсі тут і зайняв почесне друге місце з кінця.)) Таки я розумію, що те, що я пишу тут мало кому подобається, це не дивно, у всіх свої смаки. Але таки хочеш чи не хочеш, а виникає питання чи ватро взагалі щось писати тут. Тут нема можливості взнати чи хтось читає те, що ти пишеш, чи комусь це подобається, чи когось це зачепило в доброму сенсі цього слова. Плюси часто ставлять друзі і роблять це автоматом. До того ж в мене є практично все, що було на...

Читати далі...

Погожі жовтневі дніТішать літнім теплом,Мов сонце у вишиніЗнайшло ще тепла джерело.У синьому небі без хмарІ дощ не спішить поливати,Прекрасну погоду в дарПрирода захтіла нам дати.Дерева листочки скидають Поволі та по одному,Легенько їх відпускаютьНа волю із рідного дому.Листки нікуди не спішать ,В польоті витають, кружляють,Мов в килимі листяному Собі своє місце шукають…Погожі жовтневі дніБальзамом на душу лягаютьІ барви свої чарівніНа згадку там залишають.

Нещадно час мете все у минуле.Роки і пори року, години та хвилини,Перетворившись в пам’ять, промайнули.Лишились біль та радість, заслуги і провини.Вони крізь час із нами крок за кроком йдуть:Десь служать якорем, а десь крильми,Вводять в омани, відкривають суть,Ховають світло чи виводять із пітьми.Час рівномірно йде – тік-так, тік-так...А нас постійно десь, кудись заносить:Направо, вліво, уперед, назад і так, і сяк,Частіше кажем: «мало»... рідше: «досить»...Слабенькі часто в нас любов...

Читати далі...

Я точно знаю, що не маю права вчитиКогось, як жити, поступати, що робити…Я знаю точно, що вестИ не маю права Когось, кудись, на ліво чи на право…Я точно знаю накладати тягаріКомусь не маю права взагалі…Я вчитель нікудишній, сам не вміюБагато, зовсім мало розумію…Можливо, що в житті сам заблукавМіж тим, що я знаходив і шукав…А тягарі хай кожен собі самБере на смак та колір. Я свої не дам!А читачі… Хто хоче – хай читає,А хоче – ні, мені не заважаєЇх згода чи незгода, відгук чи мовчання…Може...

Читати далі...

Її душа для нього все була відкрита,У свому серці він завжди її тримав,Але не вміли спільну мову знаходити,Їм краще б вдвох та в самоті їх час минав…))Вона була йому цілком байдужа,Її він не цікавив ні краплини,Та домовлятись вони вміли дуже!І жили разом в самоті так дві людини. ))

Вхід у життя, вже перші двері за спиною, Перед очима кімнатка невелика, Здається все пізнав та не дає спокою інших дверей непізнаність безлика. Всі зразу двері хочеться відкрити, Щоби пізнати, що за ними усіма, Свою цікавість би задовольнити - Без цього спокою ніякого нема. Ти відкриваєш двері - нова там кімната, В якій також дверей непізнаних багато І знову хочеться усі повідкривати, Розширити світогляд, досвіду набрати... Кімната за кімнатою та двері за дверми... За кожними ...

Читати далі...

Як добре навчитись складати Після бурі душу по крупинах,Все недобре вітру віддавати,Добру зберегти її частину.Як добре черпати силуІз щирих правдивих слів,Із того, що добре та миле,Із світлих погожих днів.Як добре свій стержень мати,Ніби канат до Неба,Щоб впавши, знову піднятись,Без нього нічого не треба.

Можна багато писати,Можна щось говорити,Можна задуми мати,Хтіти мрії здійснити…Для цього треба бажання,Час, силу, волю, натхнення,Віру, розум, старанняІ сенсу хоча би жменю…Щоб було воно потрібне,Не виглядало нікчемно,Чи навіть душі чиїйсь рідне…Щоб було все недаремно!Незавжди, не все так виходитьЙ немає на це все ради,Є корисне й те, що шкодить,Все має плюси і вади.Потрібні на все затрати:Час, сила, воля, наснага…На вітер їх легко кидатиТа потім душа пуста й нага. PS Карочє. Роздягаюся і...

Читати далі...