Недавно була в стрічці інформація і подумалося, що так багато є в світі таких людей, як на відео. Чию жопу готові цілувати ви))

Радість з любов'ю найбільш радісна -Світлом серце й душу осяє,Зігріє теплом так, що там веснаОкрилить, заквітне та заспіває ...Сум від любові найбільш сумний:Болить, ламає, коле, пече нестерпно,Так, що шкодуєш, що ти живий,Серце й душа до найглибших глибин терпне.З любов'ю усе в житті не так -Мука і щастя є сильнішими,Зовсім інакше життя на смак.Їй завдяки стають Ріднішими.ПС Навіяно блоговими віяннями

Чому так багато зебілів, Юле- і прахоботів, Кремле- і ригофілів Та інших політідіотів? Чому так багато сектантів В католиків і в православних, І в різних там протестантів, Що вірять в богів уявних? Чому фарисеї побожні, Священники й просто святі Вважали, що їм було можна Розп'яти Христа на хресті? Що твориться в медицині, Судах, науці й освіті? Процеси і справи нині Нитками білими шиті. Де ділися просто люди Добрі, розумні, душевні, Що ще не продались, мов Юди...

Читати далі...

Визрівало... визрівало... і визріло сьогодні... напевно не всім зрозуміле... може комусь... десьМій Боже,торкнутися б до ТебеЙ зцілитися від темряви й оман,Відчути у душі безмежне небо,Щоб там не було болю, а ні ран.Як хочеться до Світла доторкнутисьТа ясності для розуму набратись,Щоб Твою Мудрість трохи хоч збагнути,Щоб йти дорогою Добра й не спотикатись.Як хочеться Тепло Твоє відчути,Турботу та Любов Батьківську Твою,З Тобою поруч та у серці бути,Набрати в душу миру та спокою.Щоби побачити...

Читати далі...

Жили-були люди. І жили вони не будь-де, а в самій Казці. Казка ця тривала вже дуже довго і люди звикли до неї. Дива навколо почали сприймати, як щось звичайне та буденне. Вже ніхто не дивувався цвітінню квітів, співу птахів, веселці в небі, сутінкам, які вкладали спати все навколо, безмежному нічному зоряному небу, світанкам, які оживляли все і щоранку дарували нове життя, сонцю, яке не втомлювалося зігрівати всіх своїм теплом, перлинам роси, що виблискували,...

Читати далі...

Почитав коментарі до своєї попередньої замітки і зрозумів, що у кожного свої причини перебування тут і причини, чому він сюди потрапив. Хтось розказує, що нема сенсу тут перебувати, якщо нема з ким поспілкуватися. Ну я завжди можу знайти причину і тему для розмови і хто мене знає, той про це знає. Хтось каже, що мені читачів бракує. Ну в мене їх ніколи багато не було і це мене якось не дуже бентежило. Тим більше, що в мене ніколи не було часу на багато коментарів. Хтось натякає, ...

Читати далі...

От недавно брав участь в одному творчому конкурсі тут і зайняв почесне друге місце з кінця.)) Таки я розумію, що те, що я пишу тут мало кому подобається, це не дивно, у всіх свої смаки. Але таки хочеш чи не хочеш, а виникає питання чи ватро взагалі щось писати тут. Тут нема можливості взнати чи хтось читає те, що ти пишеш, чи комусь це подобається, чи когось це зачепило в доброму сенсі цього слова. Плюси часто ставлять друзі і роблять це автоматом. До того ж в мене є практично все, що було на...

Читати далі...

Погожі жовтневі дніТішать літнім теплом,Мов сонце у вишиніЗнайшло ще тепла джерело.У синьому небі без хмарІ дощ не спішить поливати,Прекрасну погоду в дарПрирода захтіла нам дати.Дерева листочки скидають Поволі та по одному,Легенько їх відпускаютьНа волю із рідного дому.Листки нікуди не спішать ,В польоті витають, кружляють,Мов в килимі листяному Собі своє місце шукають…Погожі жовтневі дніБальзамом на душу лягаютьІ барви свої чарівніНа згадку там залишають.

Нещадно час мете все у минуле.Роки і пори року, години та хвилини,Перетворившись в пам’ять, промайнули.Лишились біль та радість, заслуги і провини.Вони крізь час із нами крок за кроком йдуть:Десь служать якорем, а десь крильми,Вводять в омани, відкривають суть,Ховають світло чи виводять із пітьми.Час рівномірно йде – тік-так, тік-так...А нас постійно десь, кудись заносить:Направо, вліво, уперед, назад і так, і сяк,Частіше кажем: «мало»... рідше: «досить»...Слабенькі часто в нас любов...

Читати далі...

Я точно знаю, що не маю права вчитиКогось, як жити, поступати, що робити…Я знаю точно, що вестИ не маю права Когось, кудись, на ліво чи на право…Я точно знаю накладати тягаріКомусь не маю права взагалі…Я вчитель нікудишній, сам не вміюБагато, зовсім мало розумію…Можливо, що в житті сам заблукавМіж тим, що я знаходив і шукав…А тягарі хай кожен собі самБере на смак та колір. Я свої не дам!А читачі… Хто хоче – хай читає,А хоче – ні, мені не заважаєЇх згода чи незгода, відгук чи мовчання…Може...

Читати далі...