Ще один день з хворобою боремось - Нитку життя не порвати б лишень. Багато років смерті не коримось, Щоби прожити ще один день. Ще один день молитва й прогулянка, Свіже повітря й пташиний спів, Квітка й листок, що з'являються з пуп'янка - Барви природи кращі від слів. Спокоєм стреси і тиск проганяємо, Щоб рівновагу якось віднайти. Що буде завтра ніколи не знаємо, Нам якось нинішній день би пройти. Ще один день би пройти з перемогою Розмір якої - одна мить життя Та...

Читати далі...

Ні місяця вгорі на небі, ні зорі, Безодня темна дрібні краплі трусить, Дерева мокрі й голі в світлі ліхтарів Вдячно блистять й води скидають буси. У цього лютого плаксива якась лють, Він не морозом - сирістю лютує, Земля й калюжі неохоче її п'ють - Стоїть в повітрі й в душу шлях торує. Ця сирість не вбиває, бере за живе, Обмиє, холодом їдким остудить, Від мрій про щастя брутально відірве, ОгОрне дрожжю і тремтінням все та всюди. Та темна й сира ніч колись таки мине, Проллє...

Читати далі...

Все закінчиться рано чи пізно - В цьому світі Вічний лиш Бог. Війни, сльози та всі біди різні - Людських справ розвіється смог. Задихалися ми у ньому, Отруївши сенси життя: Щоб добра ні собі, ні нікому, Лиш зіпсованості відчуття. Нам вдихнути би Божу пораду - Як себе своїх ближніх любити, Не псувати брехнею правду, У гармонії й мирі жити... Нам від щирості свіжість відчути б Без отрути ненависті й злоби, Іншим - світлом й теплом побути, Що лікують душевні хвороби. Ми б...

Читати далі...

Покоління з відкритими ранами Та розбитим війною життям, Воно вміє жити оманами Та швидким помилок забуттям. В покоління наскрізь скалічені Думки, душі, тіла та долі. Часто в виборі недосвідчені Й нешкодуєм на рани солі. Покоління героїв й хабарників, Покоління сволоти й святих, Нам би мудрість собі в напарники, Щоб не пхати на верх не тих. В покоління розбиті ворогом Мова, дух, оселі й міста, Щось обманом, а щось порохом - Тож дорога в нас непроста. Нам вперед йти із...

Читати далі...

Під колискову вітру гойдаються дерева, Кружляє листя в танці листопаду, Знімає свій барвистий одяг осінь-королева, Щоб в милих снах знайти собі відраду. Лиш спогад збереже її яскраві миті Про теплих та барвистих кольорів палітру, На згадку вогником в душі буде горіти Й не гаснути від сирості, ані від вітру.

Осінь - завмираюча весна, Стає менше, а не більше гріти, Спів птахів міняє тишина, Й дощ щось може тихо шепотіти. Довші ночі і коротші дні Дають змогу трохи відпочити, Сни дивитись гарні й чарівні І так швидко жити не спішити. Менше сонця, більше теплих барв, Квітне все не квітами, а листям, На деревах жовтий та багряний жар - В карнавальний одяг одяглися. Кожне дерево, немов букетКольорів кохання і прощання: Облетить і як барвистий плед Берегтиме землю від змерзання.

Затрималось літо в гостях у осені Та гріло її більше тижня теплом, А зараз дощами дерева зрошені За літом сумують там за вікном. За руку літнє тепло би вхопити - Не хочеться зовсім його відпускати Та час невблаганний не зупинити, До зустрічі нової треба чекати.

Не спиться. Тиша. Ніч. Молитва "Отче наш". Десь там на Небесах й в душі Отець Небесний Й прохання, щоб отримати сім чаш Для себе й світу, для душі та тіла дар чудесний. Нехай святиться, Отче наш, Ім'я Твоє, Хай світ і кожну душу Твоя святість очищає, Хай Дух Святий, що ясність розуму дає, Думки й серця очистить й жити помагає. Хай прийде Царство Твоє, де нема гріха, Там, де Любов, Добро та Істина панує, Відсутні зло, брехня, страждання та пиха, Де ближній ближньому...

Читати далі...

Місяць старий тепло-жовтий У ніч спекотну серпневу Вийшов з-за горизонту, Щоб прогулятись по небу. Поміж зірками гуляє, Що в темряві мерехтять, В кожне вікно зазирає: Люди там сплять чи не сплять. Хтось спить і сни споглядає, А хтось не може заснути Та дивиться в небо безкрає - В світи, до котрих не сягнути. Місяць по небу гуляє Та бачить людей і зорі, Як кожен ліхтар сіяє... Й себе також бачить в морі. Гуляє по небу віками, Багато він всього бачив Й людей пихатих...

Читати далі...

Яким поганим міг би стати рай, Якби людей не виганяли звідти. На землю став би схожий Божий край, Де люди зовсім не як Божі діти. Їм дай пізнати крім добра ще зла, Зрівнятись з Богом при душі убогій, Щоби дорога їх до смерті привела, А на шляху були ридання, біль та стогін. Там Каїн через заздрість Авеля би вбив, Там би брехня і лицемірство панували, Якийсь тиран би кров чужу, як воду лив, Бо скільки вбогому не дай - йому замало. Йому б землі побільше, влади і грошей, Щоби...

Читати далі...