Все почалось із того, що я помилився віконцем в ICQ, та не туди відправив повідомлення „Жаль, что тьі не знаешь украинского...” – хотів, щоб один знайомий завітав до мого блогу, та почитав деякі записи.

[ Читать дальше ]

Ось я вже і вдома... зараз трішки очамлюсь, поїду на роботу, пару чарок кави, та можна починати писати спогади про мандрівку (-;

ще одна людина, яку я мав за друга, сьогодні зізналась, що моя довіра та дружнє ставлення не варті тих 300 баксів, які я йому позичив, коли той був у дуже скрутному становищі...
скільки разів сам себе навчав, що дружба та гроші несумісні...
а все одно просять допомоги, а я не можу відмовити близькій для мене людині...
шкода, блін, що мене оточували такі, кому гроші дорожчі за людей..
добре, що їх більше нема.
бля!

Перша зупинка відбулась у поселенні Кельменці. Приколовся тим, що мобільний зв'язок, разом із GPRS, раптом з'явились на телефоні при відвіданні приміщення із кодовою позначкою 'М/Ж', та відразу зникли, щойно я із запаленними очима покинув це джерело московбивчого смраду...
Також Кельменці одарували мене скаженою броньованою бабцею-термінатором, чиї руки якимось чином постійно опинялись у мене на голові,мабуть щоб розтращити її нафік
Сміх та гріх!

таке трапилось, занесла мене смужка-стежка до Коломиї...
Чудове містечко, доброзичливі мешканці, навколи усі спілкуються Українською, моє вухо, не звикше до такого, тихенько радіє... Але варто мені почати щось казати вголос - усі озираються на мене та питаються: 'А ти звідки сам будеш?'. Не вірять, що з Дніпра, бо вся східна Україна російськомовна. Але й не з західної, бо там теж не так розмовляють.
'Занадто чисто та грамотно для українця' )-:

усім відомо, що дирки в носі мають такі розміри, що зручно сувати туди пальці. усі це роблять час від часу. багатьом цей процес подобається та надає приємних відчуттів...
але так повелося, що у суспільстві за етикетом та моральними нормами не прийнято цього робити...
у вухах колупатись не так зручно, хоча теж є приємно, але на вуха усім байдуже...
чому так?! де блін, справедливість? (-:
*tost*

Усе життя я качаю 2 преси...
Один на пузі
Другий - у гаманці (-:

Скільки часу я вже не подорожував? Скільки часу просидів на роботі, та вдома? ДОФІГА! А тут мене щось прорвало...

Почалося з середи... якогось біса пішов за пивом, зустрів сестру, погуляли трішки... зустріли брата, який вже теж встиг "погуляти", разом із його компанією. Потріщали із ними разом приблизно до 2 години ночі, потім вирішили піти "дунути"...  Після цього сестра пішла на автомати програвати гроші, яких у неї не було, а ми з братом сіли за комп дивитись анімешку "Принцеса Монокіні". Я пам'ятаю лише перші 15 хвилин перегляду, потім вирубився.
Прокинувся вранці, поїхав на роботу... запізнився, вибачився, почав працювати... через годину я згадав, що у мене сьогодні вихідний... але повертатись додому не хотів зовсім, тому що на роботі кондиціонер, а на вулиці та вдома - спека... а я досі тришки напалений після вчорашнього "піддуву"
Після роботи вирішив забити на все, посидіти за компом... посидів до самого ранку, опам'ятався, що треба лягти спати, бо попереду на вечір заплановано 3 зустрічи.
Перша - на 17:00 із соклановцями з Алькару, біля колон у Парку Шевченка, друга на 18:00 - святкувати народження сина співробітника в іншому кінці міста, третя - на 19:00, знов у Парку Шевченка біля колон, зустріч із блоговцями... а після цих зустрічей я збирався їхати у Київ (тобто десь на 21:00 я мав бути на вокзалі, щоб спробувати купити квітки...)
О 5 вечора я вже був біля колон... тусив там сам хвилин 10, потім почали підходити інші. Почали пити пиво (-: Приблизно о 18:00, зібрались майже усі, хто мав бути о 17:00.. (святкування народження дитини співробітника якось відклалось на інший раз)
Нас збиралось усе більше та більше, пиво пилось все інтенсивніше, ріптом настала 7 вечора.. Одивившись по боках - знайшов блоговку, підішов до них, познайомився, та покликав знайомитись усіх наших, бо як з'ясувалось - усі ми граємо в LineageII...
Знов пішли за пивом, пили-пили-пили... Після 6 літра пива у мене увімкнувся автопілот, та забрав мене на вокзал...
Прокинувся я вранці, в потязі, у вагоні, на незастеленому матраці, в одязі, ми кудись їхали... пів години шукав проводницю, щоб дізнатись, куди саме я їду. Із полегшенням дізнався, що все-ж таки у Київ (-:
У Київі зрозумів, що мобілка не працює, бо розряджена, пішов шукати місце, де можна підзярадитись... Знайшов магазин мережі "ЄВРО-сєть", купив собі підзарядку. Пішов шукати, куди її можна вімкнути ... знайшов Мак-Доналдс... увімкнув, але зателефонувати подрузі до якої їхав - все одно не зміг, бо не залишилось грошей на рахунку... заховав мобілку прямо в М-Д, пішов купляти поповнення рахунку. Повернувся, мобілку знайшов трішки переховану, але на тому ж самому місці (-:
Зателефонував, поїхав на зустріч, зустрівся, 2 доби бухали, спілкувались, гуляли, цілувались, обіймались... ДІВЧИНА ПРОСТО ЧУДО! Я В НЕЇ ЗАКО......
Домовився, щоб у неділю не виходити на роботу.
У неділю ввечорі поїхав на вокзал купувати квітки до Дніпропетровська, але не купив, бо їх там не було...
Вирішив замість Дніпропетровська поїхати у Гомель... (-:
До Гомелю квітки були. Взяв, поїхав.
Там мене мали зустріти 2 хлопців, з якими я ніколи не бачився до цього... Вони сказали, що зустрінуть, але повідомлення із тим, коли я приїду, де, та кого шукати вони не отримали. Знали лише те, що я приїду о 7:40... (-:
Через годину я сам їх знайшов... напроти входу на вокзал стояли 2 парубки, із розгубленим виглядом, та щось намагались зробити із мобілками... (До речі, в Біларусі роумінг автоматично не працює... тож ніякого зв'язку із ними у мене не було) Таким чином я їх впізнав, та пішов знайомитись (-:
Ну... я-то себе знаю, що я можу ось так приїхати... а вони були у шоці, коли дізнались, що назад я маю повертатись через 7 годин, щоб встигнути на роботу....
Погуляли суперськи! Гомель мені дуже сподобався! Я начебто опинився у країні мого дитинства (-: Старі будівлі, парки, магазини, люди... усе начебто з минулого...
Я б залишився там на тиждень... а може й довше... Чомусь, Біларусь я люблю все більше...
Дочекався свого потягу (трішки не потрапив у інший, з тим самим маршрутом, але у протилежному напрямку...)
Знайшов своє місце, постелився та заснув...
Прокинувся вночі, згадав, що нічого не їв вже більше доби... але дістати щось їстівне не було де, то ж я знов заснув...
Прокидався потім через кожні пів-години, але їсти все-одно не було чого...
Сьогодні вранці нарешті приїхав у Дніпро... відразу поїхав на роботу (скільки ж можна гуляти??!!)
По путі з'їв якись пиріжок, сподіваюсь, що пагано мені не станеться...

Хмм... ось так, вкратці, я погуляв (-: Кому подробиці - звертайтесь (-: хіхіхіі

Жизнь прекрасна, замечательна и удивительна! Полна радости и чудес!
Просто хочется ещё раз всем напомнить

Чому усім так подобається обговорювати когось іншого?

Здається, тому, що це єдина можливість відволіктись від переймань за власні вади...