Чому усім так подобається обговорювати когось іншого?

Здається, тому, що це єдина можливість відволіктись від переймань за власні вади...

в п'ятницю в мене розрядився мобільний... Я пам'ятав, що дома можна підзарядити телефон через комп'ютерний шнур, тож підзарядний пристрій залишив на роботі. Та поїхав додому.

Звісно, до ранку стан мого телефону мене не цікавив... А ось вранці я спробував знайти цей USB-шнур... і не знайшов... Відклав пошуки "на потім". Ще раз спробував знайти його ввечорі, і знов не знайшов... Почав хвилюватись.

Наступного ранку приїхав мій брат, сказав, що шнурок забрав собі один його знайомий... покористуватись деякий час. Намагаючись не використовувати ненормативну лексіку, я пояснив йому, що цей шнурок мені край необхідний.

Через 2 години шнурок мені повернули, я задоволений увімкнув телефон.... і ... пригадав, що не пам'ятаю PIN-код )-:

Тобто, цифри кода я пам'ятаю, а ось в якій послідовності їх вводити.... Після третьої спроби телефон запросив PUK-код... Я пішов шукати картку, на якій цей код записаний, і НЕ ЗНАЙШОВ ЇЇ (-:

Пригадав, що якась картка із PUK-кодом лежить в мене на робочому місці на роботі. Забив на телефон, вирішив дочекати до понеділко...

Сьогодні прийшов на роботу, знайшов цю картку ... від іншої SIM-ки... ПЛЯТЬ! Я залишаюсь без зв'язку невідомо на скільки...

Навіщо мені зв'язок? Хех... ось ще в п'ятницю я б відповів, що він мені нах не потрібен цей мобільний, можу спокійно без нього обійтися... Але не зараз!

Бо вчора мене торкнуло послухати повідомлення на автовідповідачі... За тиждень накопичилось 48 непрослуханих повідомлень...4 від мами, 4 від дівчини брата, 37 від моїх знайомих Фоміча та Пумби...  Ще одне - від знайомої бухгалтерши, яка просила зателефонувати їй строчно, стосовно нової роботи... і ще два - з того самого місця роботи, куди мене просили ВЖЕ СЬОГОДНІ ВИХОДИТИ ПРАЦЮВАТИ!!!

Зарплато там в 2 рази більша, ніж у мене зараз... і я б залюбки пішов туди працювати.. АЛЕ, СЦУКО, Я ЗАЛИШИВСЯ БЕЗ ЗВ'ЯЗКУ )-:

Здається мені, що більше не буде у мене тут записів... Набридло.

Хоча.... хто знає, хто знає... можливо, колись до мене прийде муза, та я не зможу нічого із собою зробити, та щось викладу.

У всякому разі, мені було приємно провести час на цьому сервері у оточенні таких людей, як ви.

хрр... хррр....

Піднімається настрій, загораються очі
І, я впевнен, трепещуть серденьки дівочі
Хтось сміється піццтулам від його віршів
А когось позбувають покою та снів.

Його вірші завжди всі для нас та про нас - це є раз
Змістом сповнені його всі рядки та слова - це є два
За базар у віршах відповість він завжди - це є три
Мати друга такого, мабуть, всі б хотіли - чотири
Він приваблює римой і хлоп'ят і дівчат - це вже п'ять
І у коментах він завжди бажаний гість - ... шість...
Він добра нам віршами своїми бажає усім - сім
А ось зла не помітив ані трішки за ним - вісім
Тож, не став би я виженяти такого котяру за двері - дев'ять
Краще б горілочки випив із ним разів десь так - десять (-:

В інтернеті час минає набагато швидше, ніж в реальному житті.
Будь-що в інтернеті швидко набуває своєї "стиглості", свого розквіту, та своєї "відставки".
Ось вже з'являються перщі блогові "пенсіонери"... які мають неперевершено важливу, цікаву, унікальну думку.... які ненавидять молодь за те, що в нових нема тих думок, які присутні аборигенам... які можуть нескінченно жалітись та сумувати за тими, хто "покинув цей світ" ...

Навіщо все це? Навіщо перетворювати природні процесси віртуального існування на трагедію, та роздувати до обсягу катастрофи?

Мені здається - пусте це все, та не варте витрачання часу.

Давайте просто радіти життю - віртуальному, реальному, намріяному, своєму, чужому, вдалому, та не дуже!

ПРОСТО РАДІТИ ТА ОТРИМУВАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ! БО ЦЕ ЄДИНЕ (на мою думку) НА ЩО ВЗАГАЛІ ВАРТО ВИТРАЧАТИ ОБМЕЖЕНИЙ ЧАС СВОГО ЖИТТЯ. ©ЖЬІВОТНАЄ


(без коментарів)

Колись, коли я був зовсім маленький - тільки починав ходити в школу, я дуже не хотів дорослішати, бо прикладом дорослих для мене були тата, мама, бабуся та дідусь, які постійно сварились, та з'ясовували відносини між собою... Звісно-ж, і на мені іноді відривались... то мульт заборонять подивитись, то гуляти не відпустять..

Взагалі, я ніколи не був обмежений у своїх діях та вчинках. Гуляв досхочу, робив усе по-своєму, та начебто все, за що я брався, в мене непагано виходило. Тому, я не мав бажання дорослішати, щоб позбутись якихось обмежень. Навпаки, я бачив, що саме із віком - обмежень додається все більше та більше. З'являються повини, обов'язки, правила, закони та все таке інше.

Але щось пійшло не за планом, я продовжував дорослішати... Почав заробляти гроші, закінчив школу, став ще активніше заробляти гроші, відслужив строкову службу у військовому інституті у Києві... повернувся, знов зайнявся зароблянням грошей...
"Доросле життя" для мене перетворилось на схему - "бізнес-дівчата-гуляння-мандрівки"... Мені здавалось, що саме таким чином життя я зможу відокремитись від перетворення на тих сірих та занудних типів у пінжоках та шляпах, які постійно блукали по вулицях, спрямовані своїми невідомими та незрозумілими намірами.

Колись, я заздро дивився на тих, хто мав можливість дозволити собі купляти дуже коштовні речі... Але зараз, коли я одивився по сторонах, та побачив не тільки яскравих людин, але й посередніх, я впевнено можу заявити, що заробляв, та й зараз заробляю значно більше, ніж більша частина населення України. При цьому я майже нічого не роблю такого, що б мене було неприємно, або змушувало якось напружуватись морально або фізично. Не робота обирала мене, а я обирав роботу, та обсяг свого заробітку. Тепер це не є для мене ознакою дорослості, бо завжди давалось мені дуже легко.

Колись я із захопленням дивився на вусатих чоловіків у класичних костюмах із портфелями в руках. Я хотів стати таким самим - щоб від мене знесходила така ж аура ... впевненності (?)... Але як тільки я отримав можливість побути у шкірі "людини із портфелем" - мені відразу розхотілося, бо це просо жах. Знов обмеження, знов правила..

Я випробував на собі все, що вважав ознаками дорослості. Але нічого не залишив собі у чистому вигляді. Все переробив на свій лад. Зробив собі свій власний стиль, свою моду, розвинув у собі саме ті риси, які мені подобаються. Сам обрав собі місце життя, засіб життя, графік життя...

... а вчора подивився на себе в дзеркало ... не так, як завжди, а як на незнайому людину...
І я побачив там людину, наділену всіма тими якостями, про які я мріяв, власником яких я хотів стати... Але ця людина виявилась ДОРОСЛОЮ.

До самої глибокої ночі не знав, як відреагувати - чи радіти тому, що я саме такий, яким мріяв стати, чи сумувати, бо, для того, щоб отримати бажане - я всеж-таки пішов поперек інших бажань та намірів?

Мабуть - радітиму. Поперше, бо мені було приємно побачити себе такого, а по-друге, бо я просто не вмію сумувати *tost*

Позавчора до мене у гості приїхав орк-шаман із Москви (-;
Один з найкращих Варкраєрів моєї орочої свори.
Потрясно провели з ним 2 доби - спілкувались, пили пиво, знову спілкувались, знов пили пиво, обговорювали плани на майбутнє, знов пили пиво... Справжній орк! (-:
Сьогодні вранці він поїхав додому, в Москву. Казав, що нап'ється пива та буде спати аж до самого прибуття. А потім із головою понуриться у життя Таліону.

Мені сподобалось, як ми провели цей час разом. Побільше б зустрічати таких особистостей, як він (-:

Цікаво, з ким із моїх інтернет-знайомих я зустрінусь наступного разу? І як воно все буде? (-; Сподіваюсь, що буде ще краще, ще веселиіше та приємніше (-;

Ось такі ми, орки, загадкові істоти!

Кльово пройшли святкові дні! Травень розпочався для мене дуже активно. Тут мені і роботи валом, і друзів навалило, і шашлики, і горілка! Класс. Не вистачає часу лише на сон (-; Але сон - то фігня. Усі там будемо - там й виспимося (-;

Для когось це добра нагода відпочити, а для мене - просто черговий сезон більш напруженої роботи, ніж раніше.
На роботі постійно втомлююсь настільки, що нема ні сил, ні бажання робити будь-що... Знайомі телефонують мені, пропонують чи піти на шашлик, чи погуляти... дівчини ображено нагадують про те, що я обіцяв з ними зустрітись... а в мене єдине бажання - просто виспатись...

Але навіть поспав 8 годин - я вже не висипаюсь. Треба більше, а де ж знайти стільки вільного часу? Рятуйте!!! Скоріш би ці свята скінчились!!!