у хронологічному порядку:
[ вибачте, знову багато букафф (-: ]

Хто душчій - той і правий!
Хто розумніший - той живий!

Вчора весь вечір був зайнятий роздумами про відношення між хлопцями та дівчатами.
Заплющував очі і уявляв собі конструкції, механізми, алгорітми та принципові схеми, за якими все це працює! Таке примарилось, що можна було будувати машину переміщення у часі  Обожнюю свою фантазію (-;

Звісно, то все були власні фантазії, просто що подобалось - то собі і уявляв... але запам'ятався один концептуальний момент - якщо уявити собі душі хлопців та дівчат у вигляді шестерні, яка рухається, то у хлопців вона завжди рухається за годинниковою стрілкою, а у дівчат - проти...

Коли хлопець бажає поєднатись із дівчиною - головне щоб розміри зубців цих механизмів співпали. Інакше - рух припинеться, а вся система зруйнується.

Щось я там ще вчора міркував про жіночу логіку та поведінку... щось прикольне... але не можу зараз у подробицях пригадати... Спробую, якщо пригадаю - викладу (-;

Клік сюди  

2 рази пройшов тест... 1 раз обрав мегаполіс - сказали, що моє місто Київ... Але, насправді, в мегаполісі я жити не хочу... обрав так тому що зараз якраз у такому місті живу..
Коли пройшов тест вдруге - сказали, що мені місце в Івано-Франковську.... і чомусь я схильний погодитись (-:

шалено хочу запалити цигарку...
майже усі думки зараз про цигарку...
але я знаю себе..
сьогодні одна, завтра ще одна, післязавтра - дві... а через декілька тижнів знову куплятиму пачку на день...

(довбана психологічна залежність... зранку - запалити, перед роботою - запалити, після обіду - знову... після роботи, та вдома після кожної справи... як від цього відвчити себе??)

зараз у мене є відмазка для самого себе - мені не можна палити, бо я хворію... а що буде, коли ця відмазка перестане спрацьовувати? Невже знову почну палити?? Я НЕ ХОЧУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Вот ...

Пройти тест

Цього тижня, вночі з понеділка на вівторок я мав померти.
Ознаки того, що я в небезпеці - з'явились ще з самого ранку, дуже несподівано, як і у попередні рази.

Пам'ятаю, як я схвилювався, почав нервуватись, гадав, що мені зробити для того, щоб уникнути ... не можу підібрати слово... мабуть, всеж-таки, хотів уникнути смерті.

У мене якась тупа (або глуха, або німа) виразка дванадцятипалої кішки... нічого не болить, нічого не турбує, не хвилює... просто іноді БАЦ! втрачаю декілька літрів крові, втрачаю свідомість, а потім знаходжу себе у лікарні...

Усі лікарі говорять, що третій випадок кровотечі майже завжди закінчується летально... цього понеділка у мене був четвертий такий випадок.

За декілька секунд до того, як знепритомніти, я дуже чітко зрозумів, що це можуть бути останні секунди мого життя. На відміну від попередніх випадків, коли я втрачав свідомість, або опинявся в лікарнях, цього разу мені не було нічого шкода, я не був переляканий, єдина думка, яка встигла проскочити - "ось тепер у мене є реальний шанс дізнатись, що трапляється з людиною після смерті"

Коли я розплющчив очі, навколо мене зібралась товпа, усі питали, що зі мною... Я дуже хотів їм пояснити, але не міг. Просто нічого не міг вимовити. Думки плутались, тіло не слухалось... я ще декілька разів втратив свідомість.

Потім світ знову став звичним. Мене трішки нуділо, по всьому тілу була слабкість, але думки вже стали нормально збиратись до купи, адекватно тим обставинам, що стались.

Коли я відмивався від крові, я дивувався - чому я не помер? Звідки в мені знову сили на життя? Було трішки гидко та грусно...

Я відмовився від шпиталізації. Якщо відразу не помер, то вже і далі житиму. Окрім шпиталя є багато інших цікавіх місць та подій, куди я хочу потрапити замість того, щоб лежати цілий місяць під крапельницями!

Зараз я на роботі, вже третій день. Я дуже слабкий, мені важко рухатись, постійно хочу спати, навіть зробити 10-20 кроків для мене велике навантаження. Але це все фігня. Я вже одужую. Через декілька діб я вже буду знов веселий та бадьорий!


Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ЖИТТЯ!

Смерть не страшна -
Страшна мысль о ней.
Каждый сразу станет белей
Как только рядом задышет она -
Станет ему тогда не до сна!

Смерть не страшна -
Страшна мысль о ней.
Что же мы знаем о жизни людей?
Жизнь хороша! Но для каждого лично,
Картина всегда остаётся типичной:
Жизнь никому не нужна -
Уж слишком она сложна
Чтоб обхитрить её быстротечность

Смерть не страшна -
Страшна мысль о ней.
Смарти достойны сотни людей,
А умирают целые тысячи...
Каждый палач, верёвку мылящий,
Хотел бы побыть справедливым...
Но справедливости нет -
Это есть жизни ответ!
Противоречащий нашим желаниям,
И не внемающий нашим страданиям,
Строгий, последний ответ!

Так что же мы делаем в этом мире,
В котором жить не хотим, а умереть боимся?


©1995...

Іноді я стаю сам на себе несхожий... більше читаю, ніж пишу, більше слухаю, ніж розмовляю, більше спостерігаю, ніж демонструю... Коли таке зі мною трапляється, більшість моїх знайомих говорять "куди ти зник"? А я нікуди не зник...

Звісно, буває таке, що я вимикаю свій телефон, збираю речі, та їду кудись в невідому мені далечень. Коли багато спілкуєшся по інтернету, то таких місць, де ніколи не бував, та знайомих, яких ніколи не бачив - стає достатньо, щоб кожного разу їхати у нове місце за новими враженнями.

За той час, доки я випромінюю оптимізм та життєрадісність - навколо мене збирається величезна кількість людей. Більшість з них - звичайні енергетичні вампіри, які відразу втрачають будь-яку цікавість до мене, як тільки моє випромінювання гасне. У таких знаходиться безліч справ, вони розбігаються по кутках, та не нагадують про своє існування аж до того моменту, доки я знову не буду сповнений енергією, якою знов та знов ділитимусь із навколишнім світом.

Є і інші - ті, хто спілкується зі мною незалежно від того, в якому стані я знаходжусь. Я відчуваю, що ображаю їх своєю замкненістю та відокремленістю, коли у мене настає криза, але нічого не можу із цим вдіяти.

Зараз я все частіше змушений "зникати", замикатись у собі для відновлення своїх енергетичних ресурсів. Мені дуже не вистачає підтримки... мені не вистачає довіри, кохання, чоловічності та духовного тепла. Мені не вистачає людини, яка б мене надихала на героїзм, яка б була моєю музою... Приходиться знаходити весь всесвіт у самому собі. Це набагато складніше, займає більше часу, та має меншу ефективність. Тому і приходиться занурюватись у себе все частіше, все глибше. Просто зрозумійте мене.

Я не зникаю... я тут, я з вами, я для вас...
Бажаю усім жити щасливо!

язва снова о себе напомнила... прямо в поезде... вызывали докторов, чуть ни госпитализировали меня в Курске. Сейчас я в раздумьях, как бы не попасть в очередной раз в больницу... :( ...