Що трапилось? Не розумію!
У мене на душі весна!
Я навіть не звертаю увагу на спеку вдень, не звертаю уваги на будь-які неприємнощі!
Просто дихаю у повні груди! Насолоджуюсь життям!
Ще зовсім нещодавно я сумував, печалівся, голова була сповнена усіляких дурощів... а тепер - я знов у формі, усі моря мені по колено, усі гори по плечу!

Так, це на мене схоже... хвилинка грусті, а потім тиждень радощі!

Я готовий творити чудові та дивовижні речі! Мало того, я знаю, що обов'язково буду їх творити - це навіть не плани, це просто моя природа. Не можу без цього.

Якщо є люди, якім подобається робити світ гіршим, ніж він є, то я люблю робити його гарнішим та приємнішим. І мені байдуже, із ким це буде пов'язано! Я просто даруватиму щастя та радість (-: А якщо пощастить, то й кохання подарую!

Я ЩАСЛИВА ЛЮДИНА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Чомусь мені здається, що це слово створене з двох частин "дів" + "чина"... тобто, людина, яка поводиться дивним чином

майже усі мої знайомі, що мають закордонний паспорт, туди їздили.
говорять, що це дешево (?), комфортно (?), що там чудове море та краєвиди.
Моя думка така, що це просто дань моді, обмеженість фантазії, та прояв нелюбові до Української природи. Звісно-ж, Єгипет сповнений історично-культурною спадщиною, і цікаво дізнаватись про древні цивілізації, але ті, хто там був нічого такого не розповідають пригадуючи подорож...

я туди не поїду.

знову я їду на сотні кілометрів.
цього разу у Донецьк, до хлопця з Москви, з яким познайомились по інтернету.
Їду просто щоб зустрітись та поспілкуватись, тобто, як завжди (-:
Квитків назад знов нема..., теж як завжди (-:

такий діалог щойно відбувся:

- ...сколько девичьих сердец ты разбил?
- а що, багато?
- сколько помнится, то да!
- я пам'ятаю лише три випадки, коли поводився із дівчинами досить не чемно...
- расстаться вежливо, не значит, не разбить сердце.


от таке... скільки ж я розбив?

Виклав деякі фото з зустрічі Дніпропетровських блоговців

http://photo.i.ua/user/2757/14534/

набридло бухати... Просто реально набридло. Вже не отримую від цього ніякого кайфу. Мабуть, зроблю невеличку перерву... десь на пів-року (-:

Стільки усього маю чого розповісти, або іншими словами - викласти у себе на сторінках щоденника... але настрою зовсім не маю, руки не підіймаються, пальці не рухаються... щойно починаю друкувати - усі думки кудись зникають, та не хотять перетворюватись на слова.

Що робити? Стільки цікавого... а якщо забуту подробиці? Мені ж так подобається перечитувати свої записи, згадувати радісні моменти свого життя... А цей період знов зникне.

Ні, звісно-ж я буду щось пам'ятати, але щось можу переплутати, забути деякі цікаві деталі. Так жаль через це.

Одно радує - поступово до мене повертається мій звичний позитивний настрій! Відчуваю, що вже зовсім незабаром я знов зможу радіти життю, та ділитись своєю радістю із навколишним світом!

Обожнюю дарувати щастя, радість та веселість усім, хто мене оточує!

Скоріш би повернутись у себе!!!!!

Забив на усе та на усіх... сиджу на робочому місці... хоча, це важко назвати "сиджу"... розвалився у кріслі, та майже лежу під робочим столом. Дістав пляшку шампанського, та п'ю його з горла.

Чорт, щось зі мною не те коїться... Але шампанське з горла все одно доп'ю.

Вже тиждень не маю настрою. Зовсім.
Повна апатія до усього.

Лише десь у глибіні душі кішки шкребуть... мерзотно дуже.
Кожен день мене питають, як мої справи... а мені навіть відповідати не хочеться.

Просто знаю, що буде після відповіді - безліч заспокійливих порад... які я ненавиджу! Звісно, вони усі мають рацію - мені нема через що перейматись.

Я здоровий, молодий, гарний хлопець. У мене є квартира, робота, гроші, багато вільного часу, купа друзів та знайомих, мої родичі здорові, я можу дозволити собі майже що завгодно...

Як мені їм пояснити, що мені байдуже на все це? Як їм пояснити, що живу я не заради цього?

Я хочу кохання!!!!!!! Чистих, світлих почуттів... хочу, щоб була дівчина, якій я можу присвятити усе своє життя, хочу, щоб була та, кого я можу зробити щасливою... Мені є із ким зустрітись, весело провести час, та покувиркатись у ліжку.

 Є ті, хто із радістю погодиться одружитись на мені.
 Хтось через гроші, хтось за інших міркувань... 
Але ніхто не по коханню. Хочеться послати їх усіх якнайдалі. 
Секс може бути чудовим, лише коли це відбувається із коханою людиною! Усе інше - онанізм!

Я не хочу онанізму... я хочу кохання! Усі мені говорять - зачекай, ти її обов'язково зустрінеш. І МЕНІ ОГИДНО ВІД ТОГО, ЩО ВОНИ МАЮТЬ РАЦІЮ!!!!

Вони праві, і я сам це знаю. Вона знайдеться. Колись.. А поки-що я буду чекати, та тихо собі страждати від самотності. І... якщо побачите раптом, що я знов без настрою - не питайте мене, що трапилось. Просто в мене немає крил, та я не можу взлетіти у небесну вишину... туди, де я буду щасливий.