Щось давно я не викладав в блозі свої "думки години", тобто те, що цікавить протягом певного часу, але свідомо є дурістю, або пустощами, чи просто жартом якимось..

наприклад, в голові свербить думка, що діти та дурні тваринки гризуть свої нігті, пальці, кусають губи, та їдять інші частки свого тіла через те, що просто невірно розуміють мудрість "я те, що я їм", гадаючи, що "я їм те, що я є" - так само вірно 

а мудрість життя, як відомо, передається із молоком матері, з генами, на рівні інстинктів... і якщо там наплутається щось, то так і вийде - прийдеться все життя жерти самого себе замість їжі, не розуміючи, в чому ж проблема 

Півроку тому натрапив на компанію GST (Global Seminar Training). Саме там я знайшов той напрямок діяльності, який мені давно вже емпанує - це навчання та повчання, розвиток та допомога іншим.. Я тоді запалав бажанням як змога швидше перейти до нового стилю життя вже в ролі бізнес-тренера... Навколо мене тоді кружляли бізнесмени, мільйонери, коштовні речі, бізнеси, гроші, люди.... Все це, звісно-ж, і раніше існувало, і кружляло так само, як і тоді, і зараз... Просто до цього все це було наче міфічні створіння, або примари, про які багато хто каже, що вони існують, і що їх бачили, і навіть, що із ними робити, та як поводитись в їх присутності. А коли зіткнувся з ними "віч-на-віч", то з примарних вони перетворились на справжніх (а разом із тим стали не чимось величезним, а простим, фізичним, звичайним, повсякденним).

Ненадовго вистачило цього полум'я, що зпочатку тягнуло мене в світ красивого, модного життя, сповненого коштовними речами... життя, в якому все можливе, все досяжне... і продажне... 

Чи вірив я сам собі, коли казав, що на мене практично неможливо вплинути, та сколихнути мої тверді життєві позиції? Певно - вірив... І зараз вірю. Просто зараз по-іншому все це розумію. У мене є вуха, якими добре чую, очі, якими гарно бачу, тіло, яке тонко відчуває. Все це я маю, та користуюсь саме для того, щоб мінятись, налаштовуватись, зростати, чи ховатись... Звісно-ж, зовнішній світ на мене впливає. І світогляд постійно змінюється... Ще досі помічаю в собі той самий, дитячий, максималізм, через який, буває, "перегинаю гілку". Але не хочу себе присміряти - "гілка" досі не зламалась, хоч і добряче вже загнулась і перекрутилась в ріг. А раз не зламалась, то, виходить, жити можна і таким чином, з такою мірою максималізму.

Веселу роль зіграли ті, хто відкрив мені цей новий світ. Вони з'явились, всі в посмішках, та прямо намащені показною доброзичністю, через яку час від часу провиднювалась користь та бахвальство, але ці проріхи швидко винаходились та маскувались під ще більшу турботу та любов... А потім і те тріскалось... (суть не можна приховувати нескінченно - вона завжди знайде вихід. Потім не важливо, вона може і зникнути... але перед цим обов'язково себе продемонструє. Принаймні, саме так каже мені досвід власних спостережень за суттю речей в світі).

Щойно, як вони отримали від мене те, на що розраховували, надібність в мені почала зникати, а разом із цим посходили маски, фарби, грими і костюми... Вийшла назовні суть речей, дала мені личку по затилиці, щоб не витріщався на неї своїми очима, і пішла собі далі по своїх справах... Той щалбан, наче і не болючий був... але трішки образливий... і дуже-дуже повчальний!

Півроку минуло, багато чого змінилось з того часу, як я переступив поріг "нового світу". І хоч не став я тим самим "Відомим бізнес-тренером світового значення", але знайшов себе в зручній та приємній течії такої справи, яка на мій погляд нічим не гірша, а в чомусь навіть і краща.

Такі маю - такі тренер!

Що б там не було, а тренером я всеж став! Познайомився з Центром Краси та Здоров'я "Wellness", провчився на курсах Велнес-тренерів, і тепер став персональним тренером по здоровому стилю життя, внутрішньому та зовнішньому догляду за собою.

Клієнтам Центра Wellness проводжу тестування та дегустації, складаю персональні фітнес-програми для тих, хто бажає зміцнити здоров'я. А тим, хто бажає хоча б просто схуднути - допомогаю і порадою, і спеціальною програмою покращення ефективності і підтримки під час процесу корекції ваги.

Багато дізнався і про зовнішній догляд - косметику, маски, зовнішні взаємодії шкіри з середовищем і таке інше...

Робота кльова - приємна та комфортна, самому мені дуже подобається, та і для підтримці штанів саме те що треба (особливо, якщо ставитись до цього як до бізнесу, а не до розваги).

Здається, тепер це стане моїм основним видом діяльності на найближчі роки, а Клуб Бізнес-кіно, вугілля, і інші напрямки, якими я займався "постільки-оскільки" - стануть другорядними.

Тепер, мої нові знайомі дізнаються про мене, хто я є, а старі - трішки підкорегують свої давно складене уявлення про мене, про те хто я є та чим займаюсь (-:

Що ж, як завжди, з привітною посмішкою до всіх вас, мої любі друзі, ваш Миколка - персональний Wellness-тренер

        

Трішки передмови:

Нещодавно я трішки змінив (оновив та освіжив) свою анкету для знайомств на цьому порталі, і перші реакції не змусили на себе довго чекати. Час від часу деякі дівчата пишуть мені листи на тему "ти хто такий, давай знайомитись". Мені це цікаво, бо куточок мого серця вже готовий прийняти до себе нову мешканку, і до цієї справи я ставлюсь серйозно та з відповідальністю.

В анкеті я залишив трішки загальної інформації, та прикмітку, що шукаю "копію себе". Ну, ті хто час від часу заглядають до мого блого-щоденника, ті знають мене певною мірою, а що до нових знайомств, то їм про це нема звідки дізнатись... Так ось, вчора отримав листа від дівчини, в якому вона запитала, а що саме я можу про себе розповісти такого, щоб людина зрозуміла, чи є вона схожою на мене, чи не є?

Ось, якого листа я написав, після тривалих міркувань над відповіддю. (а потім вирішив зберегти його собі на згадку)

[ Читати далі... ]

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький

2 грудня 2008 року я припинив пити, палити, вживати будь-які шкідливі речовини (блін, аж досі соромно в щоденник собі зізнатись перед всіма, чим я ще "балувався")

як виявилось, таке рішення стало стресом для організму... за один місяць я набрав близько 15 кілограм ваги.. 15 січня 2009 року я важив вже 102 кіло. але можна було і не взважуватись - і так все було зрозуміло. я ледь рухався, стерчало пузо, я почувався товстим та хворим. просто побачив цю цифру і аж схотілось знову повернутись до всіх своїх звичок, повернутись в той стан життя, який у мене був до того, як я почав змінювати його... 102 кіло... центнер, блін...

після свят, звісно, трішки попустило само собою - звільнився з роботи, став більше рухатись, менше часу просиджувати за комп'ютером... до 15 лютого зкинув вагу до 95 кіло. (відносно 102 - дійсно зкинув... відносно тих 85, що були моєю нормою на протязі останніх 7 років - то набрав)

19 січня я мав дуже серйозну сповідь перед самим собою, своїм внутрішнім та зовнішнім світом (ось тут писав) - після цього зміни почали траплятись.

... не стану писати в подробицях, як та що траплялось, бо це окрема тема. Просто хочу поділитись результатом - зараз я важу 82 кіло, маю чудову фізичну форму - бігаю по раннях, качаю прес, віджимаюсь, підтягуюсь на перекладині... до літа матиму кльовий прес кубіками, та бугорки живих гравливих м'язів на руках та ногах. (ага-ага, саме такі, які я і мав намір отримати, коли писав про трьохсот спартанців). До літа залишилось 2 повних місяці - точно встигну.

Цікаво... не голодував, знаходився під впливом постійних стресів з багатьох напрямків, не притримувався певної дієти, не вживав ніяких спеціальних медикаментів чи препаратів для схуднення, не виснажував себе тренуваннями (30 хвилин ранкової пробіжки на добу - це ані трішки не виснажливо, навіть навпаки, дуже приємно та заряджає бадьорістю на цілу добу!)

Просто змінив ставлення до себе та до світу, задався метою, зазначив ціль. Харчуюсь переважно здоровою їжою (ох, тепер набагато краще вмію відрізняти здорову їжу від небезпечної), яка до того ж, виходить ще і дешевшою, і швидшою в приготуванні... ну, і смачною.. по-своєму (-:

Я був із собою чесним, коли сказав собі, що я вже хворію зайвою вагою. Я був із собою чесним, коли дав обіцянку одужати, та стати повністю фізично здоровим. Я був наполегливим, при виконанні обіцянки, і залишусь наполегливим та непереконливим в своїх поглядах, щодо необхідності притримуватись здорового життя.

І за це маю винагороду.

І вам бажаю в житті винагород.

За чесність і за наполегливість!

Щиро ваш, наполегливий в своїй чесності Миколка!

Давно вже не проводив Клубів. То одне не складається, то інше.

Але скільки ж можна тягнути та відкладати? Невже так робиться?

Тому, виправляюсь. Відновляю діяльність Клуба. Тим більше, що мені ця справа дійсно подобається, і я точно знаю, яку велику користь можна отримати для себе зараз, та і на далі кожному з тих, хто приймає участь.

Всі анонси, як завжди, можна подивитись на сторінці Клуба. (на якій я вже давно хочу оновити дизайн, переробити трішки, і зробити сайт більш персональним, зручним та приємним для ока)

Тож, ласкаво прошу всіх в гості

Щиро ваш, Миколка - клубобізнескіношнік

Вчора на "мозговому штурмі" в компанії друзів обговорювали майбутні тренінги, та деяку специфіку спільної справи, але щось "штурм" зайшов в глухий кут, цікавість до розмови впала, і лише краєм вуха я почув обривок фрази: "...мы будем подопытными кроликами..."

Тоді я собі подумав: не хочу бути "подопытным", я вже "опытный", і так чітко собі це уявив - аж розсміявся вголос. Коли мене запитали, чому я засміявся - я їм намалював те, що я собі уявив, коли подумав про "досвідченого кроля":

Тепер хочу собі такий значок мати 

Ось такий я, Миколка-Досвідчений-Кролік 

 

Як кажуть в народі - "Кожний кулік своє болото хвалить"

Мудрість? Чи прикмета? І те і інше. З будь-якої прикмети, на мій погляд, можна взяти щось собі корисне. Тому, в прикметах безліч мудрості та досвіду для всіх.

Кулік навіщо хвалить своє болото (гніздо)? Щоб самка обрала саме його... і там вже далі по природньому задуму... А природа - розумна.

Лише тільки кулік це робить? Та ні, всі чимось хваляться, намагаючись пригорнути увагу тих, хто їх цікавить. Рослини - квітнуть і пахнуть, щоб комахи їх опилювали. Тварини - бьються між собою, змагаються за право бути першим. Доводять свою неперевершеність.

А люди? Що роблять люди? Тут я помітив 2 різних підходи до справи:

1) Робити як каже природа - хвалитись, доводити, що найкращий, прикрашати, прибрехувати... Аби тільки заволодіти увагою. Тобто, "болото" у всіх практично однакове, просто різні маркетингові підходи до його рекламування

2) Робити як каже розум - створити з себе, або свого "болота" таке, щоб іншим і доводити нічого не було потрібно, а всі і так бачили неперевершеність. Тоді вже "болота" між собою по суті різняться. І необхідність зосереджуватись на рекламі та маркетингу практично зникає.

І в першому, і в другому випадку витрати часу та зусиль приблизно однакові. Але часто люди не створюють щось нове та якісне, а копіюють вже існуюче та популярне, дублікуючи та клонуючи "болота"... Користі не прибуває... Лише зростають витрати на рекламу... Зростають ціни.... і таке далі.

Сам я, коли усвідомив такий стан речей, обрав шлях створення саме нового, кращого світу, починаючи з самого себе.

Коли мені приходить думка, як самому стати кращим, ближчим до природи та до людей, або як зробити щось нове, цікаве та корисне, то я докладаю максимум зусиль для того, щоб це реалізувати. Коли я можу чимось допомогти людям - я допомогаю. Коли є корисна порада - ділюсь.

Часу на "піар свого болота" практично не залишається... Але навіщо мені піар? Хай люди самі оцінюють - у них для цього розум є. А дурити їм розум рекламно-маркетинговими штучками - це вже давно не мої заходи (-:

____________

Щастя вам, любі друзі!

Щиро ваш, Миколка, який вірить, що зробити світ кращим - може кожна людина, і доводить це своїм прикладом.

 

Телефонує мені сьогодні один з моїх старих приятелів (собутильників)... 

-          Привет, Колян!

-          Привіт, Фоміч

-          Как твоё «ого-го»?

-          Чудненько, як завжди, зростає та тішиться. Ось, читаю зараз в інтернеті про різні добавки Е***

-          И что пишут?

-          Різні неприємні факти

-          Ага, пусть пишут, а я всё-равно считаю, что жить надо по-полной! От жизни надо брать всё! Какая раз ница, всё-равно все умрём! А так хоть не обидно будет, что прожил всю жизнь напрасно, так и не испытав всего кайфа!

-          Тобі хочеться кайфа? Сунь руку в сірну кислоту.

-          Та не, это неприязно

-          Звідки ти знаєш? Ти ж ніколи не пробував!

-          Я читал и видел по телевізору – мне этого достаточно! Чтоб знать, что это опасно!

-          Та ну… в книгах інформація застаріла, а в телевізорі – просто актера найняли. Йому гроші платять, щоб він тобі мозок дурив! Сірна кислота це круто! Тобі обов’язково сподобається!

-          Не, Колян! Не хочу без руки остаться!

-          Тю, подумаєш… рука… зробиш собі протез!

-          Протез – не удобен!

-          Та ти не пробував! Дуже зручно! Багато людей ходить із протезами.

-          Не-не-не! Мне моя живая рука дороже всего. Ни за какие коврижки не стану ею рисковать!

-          Ага… добре, тоді не руку!… Нирки та печінку тобі все-одно не  шкода, ти ж кожного дня п’єш пиво або горілку! …

-          …

-          …

… і обидва замислились – кожний про своє …