Краплина. Ще краплина вниз,

І ось вже в двір наллята пустка,

Дарує небо свій сюрприз,

Вдягнувши сіру хмарну хустку.

На темнім обрії блищить

Вогнем енергій жовта зброя.

Я так люблю подібну мить,

Бо забуваю з нею хто я.

10.06.2016

В вік типового однострою,

Що вважають чомусь модерном,

Я не хочу бути героєм,

Їх шанують, якщо ті – під дерном.

Я не прошу за це аніскільки,

Не від того моя похмурість,

В нас герої бувають тільки

Якщо десь хтось наробить дурість.

І доводиться рятувати

Як не світ, то хоча б уламки,

Все розкидане – прибирати

І вертати в природні рамки.

А вже згодом злітаються роєм

Орди падальників кабінетних.

Я не хочу бути героєм

У компанії безхребетних.

09.06.2016

Галактика закручує спіраль,

Над містом скибка місяця дрімає,

Не треба говорити про печаль,

Вона сама про себе нагадає.

Під музику небесних срібних труб

На землю зійде, тиха та крилата,

Чола м’яким торкнеться рухом губ

І присмак подарує гіркуватий.

Повішає на вії дрібку сліз,

Попросить за незручності прощення,

І настрою накидає ескіз.

І піде. Та залишиться натхнення.

08.06.2016

Вугільне небо сіє мжичку,

Впадає ніч у сонний транс,

Та пише стуком електричка

Сумний про відстані романс.

З наївним шалом Дон-Кіхота

Вона здолати прагне їх,

Квадратних вікон жовті ноти

З ходи зриваються на біг.

Я заздрю їй. Вона відважно

Ламає сумнівів межу,

Та пісню слухаю уважно

Й свою про відстані пишу.

08.06.2016

В щоденному земному потрясінні,

Яке не помічати я не звик.

Твої слова – то затишок осінній,

В якому добре доживати вік.

Погоду оминаючи негожу,

Років своїх майструючи вінець,

В твої слова я загорнутись можу,

Ховаючись від холоду сердець.

Так не уміє навіть колискова

Заколисати мій одвічний гріх,

В твоїх словах є щось таке чудове,

Що описати мало слів моїх.

Допоки душу не морозить іній,

Я в світ свій дивний з радістю пущу

Твої слова, їх затишок осінній

Із стуком в вікна сонного дощу.

06.06.2016

Я читаю чужі

Світи,

Біль чужу і чужі

Мрії,

Скільки чистої там

Простоти,

Що словами серця

Гріє.

Скільки світиться там

Тривог,

Сподівань і надій

Також,

І живе там, без сумніву,

Бог,

І злітає душа

Птахом.

Там ховаються

Від біди

Й перемогу добра

Смакують.

Я читаю чужі

Світи

І тихесенько свій

Будую.

03.06.2016

Если нету в душе дверей

Или доски крест-накрест, гвоздями,

Люди держатся за людей

Настроеньем, улыбкой, словами.

Даже тенями держатся, вздохом,

И минутами, и годами,

Письмами, когда так плохо,

А когда хорошо – глазами.

И пускай интерес не слажен

С интересом ответным – не надо,

Люди держатся, если даже

До небес возвести ограду.

Даже если облить холодным

И внутри оборвать все струны,

Люди держатся как угодно                 

И срываются, если плюнуть.

03.06.2016

Десятий поверх. Далі – тільки вниз.

І небо – доторкнутися можливо,

І місяць зачепився за карниз,

І просить помогти сором’язливо.

Я знаю погляд цей – так само я

Просив допомогти. Мене не чули.

Злітала тінь нерадісна моя

Й топилася в небесному намулі.

Тепер та тінь не вірить нікому

І я її до віри не примушу,

Та місяць чую і, мабуть, тому

Протягую не руку – цілу душу.

01.06.2016

Небо і час

Стерпли,

Спраглим серцям

Втіха,

Добре, що дощ

Теплий,

Добре, що він

Тихий.

Сіється він

Мірно

І шарудить

Листям

Так, що цей світ

Мирний

Мокрий? Та ні –

Чистий.

30.05.2016

Постарішала вічність

І світ обмілів,

Навіть тіні

Дорослими стали,

Поділися зі мною

Хоч дотиком слів,

Поки сонце моє

Не пропало.

Поки зорі мої

Не поснули навік,

Поки вітер мій

Дихає вільно,

Поки я від людей

Наостанок не втік,

Поки ти ще до мене

Прихильна.

Поки стукіт серцевий

Іще не зімлів,

Поки світиться мир

Кольорами,

Поділися зі мною

Хоч дотиком слів,

Неймовірних, красивих,

Жаданих.

29.05.2016