Глупої ночі,

в холодну годину,

там, де дрімають

весняні вітри,

Березень ходить,

і зорями блима,

і підбирає нові кольори.

Бути чи ні?

Без вагань –

звісно бути!

Годі чекати,

пора вже іти, поки сусід,

невдоволений лютий,

слізні складає до неба

листи.

Поліська невибагливість соснова.

Без поспіху, без планів та адрес.

Там дивляться озера волошкові

у волошковий затишок небес.

Туди як зайдеш просто, без причини,

в короткий, наче подих, вихідний,

А там уже зніма свої шапчини

і кланяється виводок грибний.

І неважливо - сталося чи ні,

які були там плани у любові,

Ви все одно залишились мені

у спогаді, у сні і навіть слові.

Які б там ще не трапились віки,

яку б ще не родило небо мрію,

Ви все одно на відстані руки,

і тільки я торкнутися умію.

Світле знову у моді.

Хмарна зникла орда.

Плюс на вулиці ходить,

капелюхи скида.

Сонце множать калюжі.

В тінях плачеться сніг.

Мінус тільки у душах,

добре, що не в усіх.

Останній сніг. Останній лід.

Останній натяк на морози.

Весна збирається в політ,

Міняє дати і прогнози,

Думки міняє і світи,

Холодні дотики чекання,

І навіть погляд самоти,

Який за снігом тим розтане.

Невгамований лютий. Проте

Небо вдягнуто наполовину,

Заклопотана жіночка йде

І залякує мною дитину.

А малий мов велике цабе –

Гоноровий. Посиніли вушка.

Він в дві дірки уперто сопе

І жбурляє у бруд капелюшка.

Весна розкидає ляпки

Прозоро-сріблястих хмар,

Я буду щасливим. Крапка.

Я вільний від зла і чвар.

Я – задум, я – дух, насіння

Миттєвостей і годин,

І тішиться небо синє,

Бо ще врятувавсь один.

А завтра дощ,

А завтра мокро знову,

Із неба буде падати нудьга,

З асфальту змиє

Розповідь зимову,

І березень зірветься з ланцюга.

Проріжуть день

Плащі і парасолі,

Зелене зайде

В контури садів,

І буде менше в кожнім слові солі,

І менше у мовчанні холодів.

Вертлява стежка. Пахощі соснові.

Біжить в яру скуйовджена вода.

Прадавній ліс навчився світлій мові,

і нею про весну розповіда.

Про голубе і трохи про зелене,

тендітність першоцвітів і пісень,

про щось нерукотворно-безіменне,

що зрозуміють враження лишень.

Думок неупокоєна корида

втика у серце глузду ятаган,

Бо в цьому місті навіть панахида –

маленький різнобарвний балаган.

Тут всім не так. Тут всьому недогода.

Грабель тут не засвоєно урок,

бо мудрість пересічного народу

напевне, найбрехливіша з казок.

Тож, множаться гетьманчики та юди,

втрачають сенс всі клятвені слова,

І в кожній хаті з краю є приблуда

що паном себе вільно почува.