Чи то дощ, чи то сніг,

Чи зима, чи то ні,

У природи давно

Поламалися плани.

Виє вітер у комині

Хижі пісні,

І блукають думок

Неприборкані клани.

У холодних обличчях

Прадавніх ікон

Зачаїлась скорбота

За світом глибока,

І дрімає у грубці

Вугільний дракон,

Підглядаючи хитро

Малиновим оком.

Заворожило, замело.

Холодний шлях, година рання.

У поле вибігло село

Стрічати півнями світання.

Заклякла світу карусель.

Хатин виблискують зіниці.

І одинокий журавель

Води випрошує в криниці.

Осінь втратила вроду.

Світ морози гука.

На потомлену воду

Вітер кинув листка.

В небі – пустка пташина,

На слова – недорід.

І в обіймах шипшини

Сльози струшує глід.

У старого Сніговія

Біла шуба, білий сміх

В білій паморозі вії,

Білий котик біля ніг.

Біла шапка на хатині,

Білі думи і пісні,

Тільки очі сині-сині,

Наче ранок у вікні.

Щось на дворі блука незриме,

Тихенько дихає на скло,

І кіт-гульвіса під дверима

Собі винявкує тепло.

У грудень просяться години,

Та ще не час для білих див:

Ще листопад не всіх покинув.

Не всі дерева обтрусив.

Над зачарованим над бором,

Де на гілках куняє мох,

Горох налущила Тодора,

Звичайний зоряний горох.

А небо добре, неозоре,

Там місяць є, і правда є.

І знову снилося Тодорі,

Як ніч з калюжі всесвіт п’є.

малюнок Олега Шупляка

До тіла ночі притулюся,

Помовчу в неба на краю,

І синій сон у сині вуса

Сховає посмішку свою.

І буде мир, і буде воля,

І щезне сум, і щезне глум,

І чумаки насіють солі,

І я посію жменьку дум.

О, де ви, осені печалі?

Хто забуттям вас покарав?

Вже до порожнього причалу

Підходить білий пароплав.

А там, на палубі магічній,

Пісні лунають несумні,

Тупцює настрій новорічний

І Миколай рахує дні.

Де вітру холодне віяло

І грушка тремтить хитка,

У полі ворон насіяла

Велика чиясь рука.

І думки тріпоче свічечка:

Що душу отут трима,

Коли вже немає літечка

І осені вже катма?

Цей сон про Вас

І наче не про Вас:

То посміхнеться, то тихенько зникне.

Вже осені розтрачено запас,

І грудень загляда у сині вікна.

Іще душа не вицвіла моя.

Іще слова не загубили змісту.

І сон цей – я.

А може і не я

Із пам’яті розірваним намистом.