Жива печаль холодної пори.

Бере за плечі непомітно втома.

Знайомий світ, знайомі кольори

Ізнов спектакль показують знайомий.

Не смієш дихать. Нащо зайвий звук?

Та я і сам неначе нетутешній.

І котить сонце в ніч небесний жук,

І падолист обтрушує черешні.

Відпочинь. Бачиш, осінь зібрала мозаїку?

Подивись, як танцює вона незрівнянною примою,

Бо великі міста, зазвичай, посередні прозаїки,

І без неї не тішать душі незвичайною римою.

А такого не купиш. Запасів не зробиш із надлишком.

Не опишеш дослівно ніякою звучною мовою.

Це звичайна пора для такого незвичного затишку,

У якому і кава без цукру здається медовою.

Не засмучуйтесь, осене!

Нащо сльози гіркі?

Вам ще потім морозами

Малювати зірки.

Для такої трагічності

Це даремні труди:

Не придумано вічності

Навіть для самоти.

Тож не будьте Ви сірою,

Не розводьте росу,

Я у Вас й досі вірую,

І у Вашу красу.

Намалюйся і зникни,

А душі не тривож.

Стане осінь у вікна

Сивий сіяти дощ.

Змиє спрагу і втому,

Змінить неба фасон,

Тільки тіні знайомі

Боронитимуть сон.

А потім буде…

Потім буде все,

Чого хотілось

Літом голосистим,

Покриються туманами шосе,

І стане світ

Палаючо-барвистим.

І те, що віком

В прірву не змело,

Покинути ніколи не посміє.

І буде чай,

І споминів тепло.

І будеш ти.

І затишок.

І мрія.

Пливли човни у небі білопінні,

Везли кудись перейдені часи,

І ліс дививсь волого і шипшинно

На поле, що згубило голоси.

А в полі тім, за пагорба окрайцем,

Де сонця падав соковитий плід,

Доба у ніч скакала диким зайцем,

І у ріллю вкарбовувала слід.

Де нещодавно журавлі

На крилах несли втіху,

Зима літала на мітлі,

І світ трусила сміхом.

Світивсь крижинками мороз,

А в голубій долині

Стояв самотній верболоз,

І бачив сни осінні.

Холодне небо металеве

Повільне цокання хвилин.

Повзе дорога черешнева

Межи розораних долин.

Сидить зоря на небокраї,

Доба рушає за поріг,

Де дивний сад мене чекає,

І навіть яблучко зберіг.

Позолотили верби коси,

І у тепла немає сил.

Цвітуть останні медоноси,

Бо й досі вірують у бджіл.

Вже журавлі відголосили,

Та поховались за крайсвіт,

І павуки плетуть вітрила,

І теж збираються в політ.

А вчора було

Не так,

А вчора було

Літо,

І сонця горів

Мак

На зламі цього

Світу.

Роздолом туман

Ліз,

Останнім теплом

Дихав,

І синім дививсь

Ліс,

І думав про щось

Тихо.