А хмари йшли із моря воду пити,

І щось шуміло поруч, у ліску,

А ми на пляжі, ще маленькі діти,

Величні замки зводили з піску.

В нас не було і крихітки печалі,

Дзеленькав сріблом кожен голосок,

Бо ми не знали, ми іще не знали

Наскільки ненадійний той пісок.

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.

Сьогодні вечір добрим є.

Сьогодні вечір – старомодний:

Неквапно час копитом б’є,

І світ до радості голодний.

Повільно падають зірки,

Душа мугикає колядку.

Тепло торкається щоки,

Тепло безмовності і згадки.

Пішли дивитись грудню в очі,

Він у лісах давно заліг,

Де ієрогліфи сорочі

Зоря насипала на сніг.

Там вітер довгі монологи

Читає тіням самоти,

Там в кожнім дереві – епохи,

Живі історії, світи!

Там кожне судження – пророче,

Усі незлагоди – мов дим.

Пішли дивитись грудню в очі,

Пішли мовчати разом з ним.

У цій звичайній, ніби, даті,

У переораному дні,

Безмежне море благодаті

Відчути випало мені.

Летіло сонце у блакиті,

Манячив ліс на стороні,

Я був живий у цьому світі,

І світ живим був у мені.

У сузір’ї Великого Котика

Від сметани кругліють животики,

Зграї рибні пасуть,

А коти не живуть,

Тільки миші –

Така от екзотика.

А це було ще восени:

Змінивши кожушину,

Маленький зайчик бачив сни

Про тридцять три морквини,

Про сад на березі ріки,

Про запахи медвяні,

І не водилися вовки

У тому сні морквянім.

Поснули вулиця і хата,

Поснула біла алича,

У небі хмарні дитинчата

Уже не грають у квача.

А до світанку ще не близько,

А для потіхи настрій є,

І поле міряє зайчисько

Та снігу спати не дає.

Життя верталось в береги,

І всесвіт був якийсь розмитий,

А за вікном цвіли сніги,

А за вікном забули літо.

І не тримався день в сідлі

Та під горбок котивсь помалу.

Останні ябка на гіллі

Когось уперто виглядали.

Не вір чуткам, вони лише примари,

В них змісту – як у карканні ворон.

Тебе чекає слава, Вольдемаре!

Тебе чекають подвиги і трон!

Ти ліпше прислухайся до надії,

Що підставляє бідному плече,

І той, хто нині глузувати сміє,

Той завтра кров’ю наглою стече!

Найкращої нема за помсту кари

Для всіх самовдоволених нахаб!

Не вір чуткам, маленький Вольдемаре!

Ти – княжич, Вольдемаре, а не раб!