Шпаки ізнов вернулися додому,

Шпакам без дому і буття не те.

Життя нову намалювало кому,

Виконуючи правило просте:

Що хай ти будеш златолюбним Крезом,

В душі твоїй оселиться жебрак,

Як навесні не сяде на березу,

І пісню не покличе чорний шпак.

Небо лусне птахами,

Загудуть ясени,

Сонце вийде до храму

Молодої весни,

Час замріяний зрушить

І щосили гукне:

- Де схолоджені душі,

Що чекали мене?!

Так буденно і просто,

Свій розтративши час,

День сховався у роздум,

Посміхнувся і згас.

І царює примарне,

Десь сміється вода,

Балерини ліхтарні

У туман вигляда.

довгомріяна тиша

непридумана мить

невідлежані вірші

просять в люди пустить

снігу вщухли паради

дух морозяний вмер

небо просить поради

що робити тепер

щось манячить чудесне

чи доба чи роки

і годинник на весну

повертає думки

О, земле, сповнена дарами!

Ти будеш жити у красі:

Іще не всі замовкли храми,

І душі скурвились не всі!

Ще дні останні не близенько,

Іще пекельне не пече,

Ще гідність є, і я, маленький,

Підставлю їй своє плече.

Все буде дощ. Все буде весна.

Все буде небо і земля.

І знову втрачене воскресне

Під криком першим журавля.

Все буде дивне і чудесне,

І, в блиску талої води,

Все будеш ти, інакше весну

Навіщо Бог пустив сюди?

За широким Дунаєм

Вдосталь сонця і світу,

За широким Дунаєм

Вчора бачили літо.

І землі з небокраєм

Поцілунок триває

За широким Дунаєм,

За далеким Дунаєм.

Ніч така невіршована,

Непрозора, густа,

Плачуть рими пожовані,

Гнуть додолу вуста.

Думи тануть, знеможені,

Не даються мені,

І світи заворожені

Сплять в небеснім човні.

А десь весна іде за пругом,

А десь зима ховає гнів,

Моря холодні грають фугу

Неперевершених штормів.

Рука небесна сіє квіти,

І сірість спить у забутті,

Й чомусь так хочеться любити,

Неначе вперше у житті.

О, царство вигоди і краму!

Планета золота і див!

Тебе незвичними дарами

Всесильний час нагородив!

Тут замість Бога – телевізор,

Тут слів неміряно води!

А от любові – тільки мізер,

І ту ще спробуй-но знайди.