за берізонькою полечко

а за полечком – світи

заспокойся моє горечко

і за мною не ходи

не зріднились анітрошки ми

ні на хвильку ні на мить

за туманами-волошками

я й без тебе зможу жить

там зустріне мене долечка

і віддячить за труди

не ходи за мною горечко

заспокойся не ходи

малюнок ШІ

На шляху із Кролевця до Глухова,

Де у небо утікає ліс,

Заєць літо вистригає вухами,

Як було заведено колись.

Тепла мрія верховодить думкою

Що впаде утома на село,

Й стане ніч капустяна до хрумкоту,

Як колись заведено було.

малюнок ШІ

колись у віці золотому

де все було як не тепер

де все було усім відомо

і сни не вабили химер

де не водилися ледащі

не роззявляло пащу зло

так само вірилось що краще

за старосвітщини було

фото з мережі

Корови йдуть. Земля і небо чисте.

У срібний сон вкладається полин.

Відцвілий без хвилини ловить листям,

І тінь лелеки падає на тин.

Корови йдуть. Повітря тліє літом.

У літі погляд. Тліє літом путь.

І дух молочний царствує над світом.

Корови йдуть. Корови просто йдуть.

малюнок згенеровано ШІ

Я мовчу. Відзоріло.

Зачепилось за ніч.

Місяць котиться білий

З неба втомлених пліч.

Пахне вітром діброва.

Пахне спокоєм дім.

І чомусь пахне словом

У мовчанні моїм.

малюнок згенерований ШІ

Було це років тому триста,

А може й зовсім не було:

Йшов чоловік із міста в місто,

А може й з міста у село.

Тоді «смірєніє» віталось,

Вкривало сірості плащем,

А чоловікові співалось,

І пританцьовувалось ще.

І сонце сяяло над світом,

І розчинявсь холодний страх,

І розквітали дивні квіти

На тих стежинах і шляхах.

Чомусь на сіре мода знову,

Хоч двадцять перший в панстві вік,

Але і досі кольорово

Отам, де йшов той чоловік.

фото згенероване ШІ

Велике небо зорі сіє,

А попід небом, у красі,

Сидить і слухає Марія

Як тиша ходить по росі.

Як носить у торбині втому

І як торкається чола.

І де та ява – невідомо,

І невідомо чи була.

фото згенероване ШІ

І квітень йшов. Лишалося зелене.

Дивились зорі в темряву хитку.

Уже громи збиралися на сцену

Та підбирали хмари до смаку.

Було садам ще трішечки красиво.

В'язала пам'ять дум останній сніп.

І падав вечір втомлений та синій

У молоді долоні древніх лип.

фото згенероване ШІ

Коли було бузково світу

І кучерявились сади,

Коли хвилини пахли літом

І ніч не знала самоти.

Коли ліси були мов п’яні

Від таїни і солов’їв,

Тоді туман ходив туманом

І білодумно думи мрів.

фото згенероване ШІ

Не для краси людського світу,

Не для бджолиної хвали

Придумав хтось звичайні квіти,

Ну, просто щоб вони були.

Отак ідеш життям побитий

І злим думкам немає меж,

І раптом бачиш – квітнуть квіти,