Богине! Феє! Диво! Янголице!

За вами плачуть навіть королі!

Лише для Вас пісні співають птиці

По всіх кутках квітучої землі!

Без Вас мій дух покриється іржею!

Я задля Вас звоюю всі світи!..

Коли ішла по воду Дульсінея,

То не було кому допомогти.

Торохтить у вікна хуртовина,

Завиває відьмою, проте

Ніч іде на другу половину,

До фіналу світлого іде,

Де зима надіями рясніє,

Де не страх, а добре слово є,

І на небі сонце мов Месія,

Що тепло, як рибу, роздає.

В тих самих снах, де все було не так,

В тих самих снах, де все було нівроку,

Де всі слова були такі глибокі,

І від думок ховався переляк,

Де на доми, дерева і дроти

Туман уранці вішає сорочку,

В тих самих снах живеш предивна ти,

І поливаєш квіти у садочку.

мал. - Садові ворота у Вітеї (Клод Моне)

Мовчать дощі, ворушаться тумани.

У ранках ніч зітхає морозцем.

У надрах світової голограми

Згорнувся час невидимим кільцем.

Душа і сон уже запанібрата.

Човни думок встають на якорі.

Мовчать дощі і грудень губить дати

В худенькому давно календарі.

Цінуйте тишу в темряві епох,

Цілуйте тишу, тишу пресвятую,

Її нам сотворив, напевне, Бог,

А ми її, як водиться, не чуєм.

Цінуйте добре муркання кота,

Сніжинку кожну, зоряні суцвіття,

І втратить сенс реалій чорнота,

І той снаряд, що пнеться тишу вбити.

Мовчать сніги, у них немає слова,

Усе, що треба, сказано уже,

Уздовж дороги тіні ясенові

Холодний місяць пильно стереже.

Зоря зорю в далекім світі лове,

Закляк у небі хмарний серафим.

Мовчать сніги, у них немає слова,

І я не маю що сказати їм.

Я знаю, ти – благословенна,

Я знаю – так і має буть.

Летять у прірву карфагени,

Міняє час природи суть.

Народи кличе потойбічне,

Усе іде на тлін, на дим,

А ти така як є – ти вічна,

Як небо у вікні моїм.

І ніч, і холодно, проте

І ніч, і холод – все минає,

За чорним роком рік іде,

Якому імені немає.

Якого розповідь – німа,

Якого думи – невідомі,

І пише світ велику кому,

І ніч, і холодно. Зима.

Сонечко скік та скік,

День потихеньку в’яне,

Спить у березах сік,

Соку іти ще рано.

Котиться час униз,

Сивий крадеться грудень,

Тільки весна колись

Ще неодмінно буде.

Буде інакший рік,

Будуть думки бездонні,

Буде з берези сік

Капати у долоню.

Біле-біле поле,

Тишини бенкет,

Білі-білі бджоли

Носять білий мед.

Біле буйноцвіття,

Біле – на коні

В білім-білім світі,

В білім-білім сні.

Все до небокраю

Білим замело.

Чорного – немає,