Осінь у темряві світиться.

Мліють будинки зволожені.

Орденом Повного місяця

Небо за щось нагороджене.

Зорі невидиме стріпує,

Хмарами тішить летючими.

Спить неминуче під липами.

Ходімо в дощ. У сирість. У дрімоту,

Куди гриби з грибочками втекли.

Де сиплеться із неба позолота

І ліс взуває жовті постоли.

Де все таке ріднесеньке, неначе

Ми саме там з'явилися на світ.

Де спить їжак і бачить сни їжачі,

І світиться зорею древній глід.

не плач жоржинонько

осінь буде

тумани затишні

вийдуть в люди

останні яблучка

натрусять зливи

не плач жоржинонько

все буде диво

Ще на баштанах пахли літом дині

І в небо розбігались вітряки,

А теє небо, небо ясно-синє

Ковтало світ. І відстань. І думки.

Цвіли жоржини. Дотлівали маки.

Гримів на всю оркестр цвіркунів.

А осінь подавала тихо знаки.

Мовляв, пора. Для туги і для снів.

Таких як Ви не кожному знайти.

Такі як Ви – ковток води у спеку.

В таких очах приховані світи

Такі як Ви – воістину далекі.

Таким як Ви і янголи сім’я,

Такі як Ви із небом неділимі.

Таким як Ви підвладний навіть я.

Небо в небі і над

Ходять всесвіти дивні

В місяць яблукопад,

В місяць зоряно-зливний.

Ловить хмара звізду

Та не може спіймати,

І стежина в саду

Утікає до хати.

Червоний день. По маківку червоний.

А інше все – незвичне і пусте.

Втомилася утомлювати втома,

І час давно нікуди не іде.

Десь, кажуть, сніг. Десь, кажуть, є пінгвіни.

Повзуть тумани тихо догори.

Червоний день. Кудись подівся синій

Та інші нечервоні кольори.

Пожежі. Інфлюенції. Вулкани.

Кривавим вальсом крутиться війна.

Змивають континенти океани.

Іде у невідоме тишина.

Регоче охлос радісно і бридко.

Собі коня сідлає моветон.

Чомусь душа спіткнулася об квітку,

Якій не зміг завадити бетон.

летять коні

летять червоні

і небо для коней червоних

цвіте

і що тим коням

земні закони

і що тим коням

земне

пусте

а там у небі

не ті потреби

у неба жайвір

у неба грім

у неба сонце

у неба небо

а більш нічого

не треба їм

Тишина. Спочило літо в Бозі.

Сірохмарне небо до країв.

Дощик щось шука у верболозі,

Може щось собі уже набрів.

Скоро ніч. Куди тепер без ночі?

Без її непам'яті та мрій.

Тільки в ночі знову твої очі,