Торохтить у вікна хуртовина,
Завиває відьмою, проте
Ніч іде на другу половину,
До фіналу світлого іде,
Де зима надіями рясніє,
Де не страх, а добре слово є,
І на небі сонце мов Месія,
Що тепло, як рибу, роздає.
В тих самих снах, де все було не так,
В тих самих снах, де все було нівроку,
Де всі слова були такі глибокі,
І від думок ховався переляк,
Де на доми, дерева і дроти
Туман уранці вішає сорочку,
В тих самих снах живеш предивна ти,
І поливаєш квіти у садочку.
мал. - Садові ворота у Вітеї (Клод Моне)
Мовчать дощі, ворушаться тумани.
У ранках ніч зітхає морозцем.
У надрах світової голограми
Згорнувся час невидимим кільцем.
Душа і сон уже запанібрата.
Човни думок встають на якорі.
Мовчать дощі і грудень губить дати
В худенькому давно календарі.
Цінуйте тишу в темряві епох,
Цілуйте тишу, тишу пресвятую,
Її нам сотворив, напевне, Бог,
А ми її, як водиться, не чуєм.
Цінуйте добре муркання кота,
Сніжинку кожну, зоряні суцвіття,
І втратить сенс реалій чорнота,
І той снаряд, що пнеться тишу вбити.
Мовчать сніги, у них немає слова,
Усе, що треба, сказано уже,
Уздовж дороги тіні ясенові
Холодний місяць пильно стереже.
Зоря зорю в далекім світі лове,
Закляк у небі хмарний серафим.
Мовчать сніги, у них немає слова,
І я не маю що сказати їм.
Я знаю, ти – благословенна,
Я знаю – так і має буть.
Летять у прірву карфагени,
Міняє час природи суть.
Народи кличе потойбічне,
Усе іде на тлін, на дим,
А ти така як є – ти вічна,
Як небо у вікні моїм.
І ніч, і холодно, проте
І ніч, і холод – все минає,
За чорним роком рік іде,
Якому імені немає.
Якого розповідь – німа,
Якого думи – невідомі,
І пише світ велику кому,
І ніч, і холодно. Зима.
Сонечко скік та скік,
День потихеньку в’яне,
Спить у березах сік,
Соку іти ще рано.
Котиться час униз,
Сивий крадеться грудень,
Тільки весна колись
Ще неодмінно буде.
Буде інакший рік,
Будуть думки бездонні,
Буде з берези сік
Капати у долоню.
Біле-біле поле,
Тишини бенкет,
Білі-білі бджоли
Носять білий мед.
Біле буйноцвіття,
Біле – на коні
В білім-білім світі,
В білім-білім сні.
Все до небокраю
Білим замело.
Чорного – немає,
Навіть не було.
Вогненні сни. Криваві дати.
Думок заплутаний клубок:
Не помсти, Господи, - відплати
За кожен звук, за кожен крок.
Хай не спасуться лиходії.
Нехай розкажуть все німі.
Не помсти, Господи, - надії,
А решту… решту ми самі.
