Я так хотів від тебе бути вільним,

Волів не пити пристрасті та болю,

Бажав я бути мармуром суцільним

У забутті одвічнім ореолі.

Я мріяв стати перекотиполем,

В твоїм житті розвіяним туманом,

Але глузує знов із того доля,

Вона на мене інші має плани.

В небесном даре бессердечном

Одно есть правило простое:

Писать о вечном можно вечно,

Всё остальное – слов не стоит.

И дел не стоит тоже.

Ах, это ты… Я думал это сна,

Прозрачное виденье поутру,

И тайны суть в тебе заключена,

Что вновь со мной ведёт свою игру.

Ах, это ты… Я думал, что восход

Коснуться не захочет дней моих,

И я терял за годом новый год,

Не видя глаз глубоких и живых.

Не видя цели, я существовал

И тихо плыл в закатные края,

Пока в дороге свет не повстречал.

Ах, это ты… Ну, здравствуй, это – я.

- Кохання, все,

Гаси вогні!

Минай уже!

Минаєш?

- Ні.

- Та розчинись

У чужині!

Залиш мене!

Залишиш?

- Ні.

- То дай хоч відповідь

Мені:

Ти трохи глузду

Маєш?

- Ні.

Але я – скарб,

А не мідяк.

- Так ти – мій дар?

- Виходить, так…

Я не изгнанник, не калека,

Не скрежет стали в тишине,

Но звон серебряного века

Порою чудится во мне.

Такой живой и откровенный,

С моей играется душой,

Но до того несовременный,

Что даже стыдно пред собой.

Не знаю, что там есть от бога,

Быть может даже ничего,

Но он звучит, и вы немного

Со мной послушайте его.

Подводит результаты год,

Где прибыль, ну а где – убытки,

И осень снова раздаёт

Свои кленовые визитки.

На грани между днём и сном,

Где невозможное лишь властно,

Лежат визитки те ковром.

Их мало кто берёт. Напрасно.

Я розкажу тобі про диво,

Якого, нібито, немає,

Таке чудове та красиве,

Воно на світі є, я знаю.

Я про його скажу секрети

Та познайомлю вас, заочно,

Хай не сприймає це планета,

Та ти здивуєшся, це точно.

Чи будеш від того щаслива?

Хтозна, та зарахує небо,

Як розкажу тобі про диво.

Як розкажу тобі про тебе….

- Ну что, твои вернулись

Бесы?

Сегодня ты им снова

Люб?

- Ты ж видишь, я точу

Словесы,

И вечность пробую

На зуб.

Мій листопад не знає каяття,

Не має віри та душі наївної,

Наповнює він залишок життя

Без Вашої весни, такої дивної.

Мій листопад не знає про любов,

Любов та сум для нього одинакові,

Коли про мене згадує він знов,

Без Вашої весни мені ніяково.

Без Вашої весни не хочу я

Ні барв осінніх, ні зими співучої,

Без Вашої весни судьба моя

Чекає тільки крапки неминучої.

Іду під світлом зоряних лампад,

А сонячних давно не бачу променів,

У Вас – весна, у мене – листопад,

І поміж ними літо теплих споминів.

Ти – особистість? Не амеба?

І серце не бринить крижиною?

І маєш у добрі потребу?

А є в тобі хоч клаптик неба,

Щоб чесно зватися людиною?