Как восхитительно красиво

В заветном месте поутру,

Где пламя пышной старой ивы

Дрожит и тает на ветру.

Где нет обрывистого края,

А лишь просторы без конца,

Где ничего не умирает

Под поцелуями свинца.

Где только радостям забота,

Не проклинает вороньё,

Где руку протянуть охота

И знаешь, что возьмут её.

12.11.2015

Чи то всі янголи поснули,

Чи у серцях лише зима,

Що ви тираните минуле,

Що дня майбутнього нема

У вас, нездари та нікчеми,

Що пнуться гратися в богів,

І душі ваші – не поеми,

А жменька примітивних слів.

12.11.2015

Любові хочеш? Зрозумій урок,

Накреслений віками на скрижалі:

Якщо хтось є, світліше всіх зірок,

То він повинен бути якнайдалі.

Чи хочеш потонути в сліпоті?

12.11.2015

Гарує день. Стомився. Піт небесний

Тече струмками з сірих хмарних скронь,

Долає простір настрій безсловесний,

Тривоги залишивши осторонь.

Злітає голос, тихий й невагомий,

Бажаючи натхнення та наснаг,

І грає світ спектакль всім знайомий,

І, як завжди, збирає свій аншлаг.

11.11.2015

Всего лишь шаг – как будто бы пустяк,

Но шире расстоянье между нами,

И дни уходят молча в полумрак,

И время ускоряется с годами.

Глаза слезит ошибок прошлых дым,

Хотя надежд осталось ещё малость,

Но небо улыбается другим,

А мне оно уже отулыбалось.

Ещё рывок – и вот уже чужак,

И о потере вряд ли кто заплачет,

Всего лишь шаг – как будто бы пустяк,

Но как же много он в итоге значит.

11.11.2015

Время. Лица чужие. Знакомы едва,

Но чего-то хотят от меня.

Всё, что я накопил – это только слова,

Бриллианты прошедшего дня.

В каждом слове – тепло, в каждой грани – искра,

Кто заметит – возьмите бесплатно,

И когда постучит неземная пора,

Вам помогут они. Вероятно.

Я надеюсь на это.

11.11.2015

Каждый читатель жизни,

Пусть кому-то это и не по нраву.

Кто-то по паре страниц,

Кто-то – целые фолианты глотает.

Даже мои ровесники уже осилили

Толстенные романы,

Я же до сих пор застрял в азбуке,

Да и то не дошёл до середины.

10.11.2015

Спинився день.

Задумався.

Про що?

Що стурбувало?

Прагне що уваги?

Мабуть, судьба,

Що тягне у ніщо,

І тяга та

Життя міцніше

Спраги.

Міцніш настільки,

Що душа моя

В судомах, понівечена

Конає,

Тому з тим днем

Спинився разом я,

І йти куди? Навіщо?

Я не знаю.

10.11.2015

Відмови випита отрута

І стогне серце хворобливо,

Я намагаюсь Вас забути,

Та Вас забути неможливо,

Як неможливо залишити

Зомлілу душу на поталу,

І я продовжую бриніти,

Себе вбиваючи помалу.

І я продовжую любити,

Хоч сенсу це давно не має,

Тихенько з Вами говорити,

Але про це ніхто не знає,

Хіба що місяць. Та збагнути

Не може – із якого дива

Я намагаюсь Вас забути,

Бо Вас забути – неможливо.

10.11.2015

Какое время в октябре!

Мёд с благодатью!

Гуляет осень во дворе

В горящем платье.

Ах, восхитителен наряд

Неповторимый,

Но листья стаями летят

Неотвратимо,

И стынут капли в серебре

Неосторожно.

В такое время в октябре

Грустить несложно.

09.11.2015