Я, наверное, умер...

Как противны и крепки

Поцелуи оград,

Я, наверное, умер,

Раз со мною молчат.

Раз сказать хоть два слова

Это пытка, табу,

Да и с кем говорить-то?

С тем, кто тушкой в гробу?

Я кричал, но, наверно,

Докричатся не смог,

Хоть цветы на прощанье

Положите у ног,

А потом – веселитесь,

Ешьте, пейте вино,

Я для вас, видно, умер.

Мне теперь – всё равно.

Гірше віри немає ката

Гірше віри немає ката,

Що нагадує щохвилини,

Я умію, нажаль, чекати

Там, де інший давно б покинув,

Там, де інший давно би плюнув,

З пересердя махнув рукою,

Словом вічність я вже проклюнув

І над нею течу рікою.

Сегодня луна такая большая

Сегодня луна такая большая,

Её видишь ты, её вижу я,

И пусть она дышит тишиной,

Со мной она всё равно делится,

Потому что это единственное,

Что мы можем видеть оба, одновременно,

И что нас ещё как-то соединяет.

Луна молчала

Теряясь в свете городском

Луна молчала,

Шуршали тени под окном,

Им было мало

Меня. Но только почему –

Не говорили,

Возможно, судя по всему,

Они решили

Меня проверить. Просто так.

Им скучно было.

Быть может, подавали знак

Огромной силы.

Но я опять не понимал

Того посланья,

Был только свет. Души накал.

Луны молчанье.

Світанок, милий мій світанок...

Світанок, милий мій світанок,

Тебе чекаю стільки років,

Що подаруєш наостанок?

Якими будуть твої кроки?

Відмиєш душу білосніжну?

Залляєш всесвіт красотою?

А, може, посміхнувшись ніжно,

Покличеш просто за собою?

Шумела ночь за окнами машинами...

Шумела ночь за окнами машинами,

Не громко, так, чтоб было только слышно,

И отмерялось прошлое аршинами,

Да, впрочем, отмерялось никудышно.

Ведь что прошедшее? Дела, причём успешные,

Не важно, с пользой, или нет, итоговой,

И всё-таки дела, не тьма кромешная,

Что в сказанных словах скрывает логово.

Дорожная зарисовка

Автобус ползёт, как корабль в фарватере,

Корявой и узкой дорогою,

Играется жизнь на коленях у матери,

На время оставлено строгое.

Считая колёсами тени ветвистые,

Задорно и с мыслями чистыми,

За окнами светят сады золотистые

С ещё не опавшими листьями.

Я Вами не зумів перегоріти

Я Вами не зумів перегоріти,

Хоча на це і витратив роки,

Мабуть, це кара – світлим смутком жити

Відведені години та віки.

Сміється мовчки доля вередлива,

Є я, є Ви, але немає «нас»,

І якщо так, то будьте ж Ви щасливі,

А я тихцем порадуюсь за Вас.

Що буде далі – най уже і буде

Що буде далі – най уже і буде, 
Не вмовиш долю, скільки не кажи, 
І що зі мною сталось – знають люди, 
Яких мої приваблюють вірші. 
І, може, ще спасіння причаїлось 
У темряві дурної голови, 
Та знаєте, вона уже змирилась 
Із тим, що Ви зі мною стались, Ви.

Здавалось, що кохання - модне...

Здавалось, що кохання – модне

У всі часи, хоч і незримо,

Та скільки образи холодні

З поетів висмоктали рими?

Та скільки кинуто під ноги

Задля нечуваної власті?

Важкі над словом перемоги,

За це розплачуються щастям…