Мій світлий друг, душі цвітіння,

Та одночасно сніговій,

Земне втрачається тяжіння,

Коли я чую голос твій.

В житті з’являється потреба,

Хай ненадовго, але ж є!

Тоді стає добрішим небо

І серце не болить моє.

Тоді в душі моїй ясніє,

Стають кордони замалі,

Тоді я знову розумію,

Що є ще радість на землі.

Тоді зникають небезпеки,

Вогнями сонце виграє,

Мій світлий друг, хоч ти далекий,

Мені достатньо, що ти є.

20.12.2015

Сеанс новин: отруйне слово,

Відро помий та келих гною,

І телезомбі лізуть знову

В мою країну сараною.

Їх не тримає зовсім совість,

Не зупиняє навіть страх,

Коли панує чорна користь,

Цар не потрібний в головах.

19.12.2015

То ли сказка второго пришествия,

То ли тайной надежды клубок,

Тлеет жёлтых домов сумасшествие,

Протыкаясь колючками строк.

Трепыхается, просит внимания,

Недолюблено небом опять,

Порывается грызть начинания

И ответов непознанных ждать.

Неприятной пугает манерою,

Ну и что? Всё равно не впервой,

И, неистово жаждущей верою,

Постоянно влечёт за собой

В феерическое путешествие,

Зазеваешься – клюнет в висок

То ли сказка второго пришествия,

То ли тайной надежды клубок.

19.12.2015

Минали дні, бажали слави,

На небо пнулися разом,

Кружляли колом чорні ґави,

Мені шукали білий сон.

Скубли думки, їм було мало

Уже отриманих тривог,

Пливло життя та диктувало

Свій нескінченний монолог.

19.12.2015

По окнам бьёт огней вечерних море,

Бегут за спину прыткие дома,

И тихие чужие разговоры,

И снова не рождённая зима,

Что так любила баловать морозом,

Трясти не хочет снежной бородой,

И грязная дорога под колёса

Бросается такою же водой.

18.12.2015

Не смійся, доле, я – не клоун, чуєш?

Я не актор-приблуда, не вар’ят,

Чому ти над надією глузуєш?

Чому готуєш списки нових втрат?

Не смійся, я не сам сюди спустився,

Знайди дурного, хто б хотів сюди!

Напевне, хтось на мене розізлився,

Та вигнав вниз… Чекай, то була ти?!

18.12.2015

Невиліковний грудень. Місто.

Доби пустий апофеоз.

Яскраве зоряне намисто,

Поснулі вікна та мороз.

Гарячий чай в руках, як грілка,

Помалу тане холод днів,

І грає у думках сопілка

Ноктюрн космічних почуттів.

18.12.2015

Закат уже индиговый,

Растоптан суток груз,

Давай, душа, наигрывай,

Горчично-острый блюз.

Кричи векам неистово,

Как ты умеешь, ну!

В пунктире дня тернистого

Пугая тишину.

Играй же, сколько сможется

Минут, недель и лет,

Пусть сказанное сложится

В какой-нибудь сюжет.

Пусть прожитое сплавится

В бесформенный комок,

И мило позабавится,

Рисуя эпилог.

17.12.2015