- Потуши в своём сердце

Большую свечу!

Хватит ярко гореть!

Перестань!

- Не хочу.

- Небо, дай же покой

Для него! – Прокричу, -

Пусть упьётся его!

Будешь пить?

- Не хочу.

- Ну возьми же хоть сон,

За него я плачу,

Лишь забудь обо мне

Наконец…

- Не хочу…

04.02.2016

Полночный дождь выплакивал печаль,

В душе скреблась непонятая смута,

Старался быть весной седой февраль,

Да вот не получалось почему-то.

Стремясь на шаг судьбу опередить,

Что серым беспристрастием тревожит,

Весною той я так старался быть,

И у меня не получалось тоже.

04.02.2016

Я вже не йду – повзу до краю,

Та щось не бачу ще його,

Пишу листи й не відсилаю,

Яка є користь у того?

Який є сенс в рядках кривавих?

Який є сенс ще у мені?

Нема ні почуттів, ні слави,

Ні добрих слів в холоднім дні.

03.02.2016

Ночи долгой и черноглазой

Новым днём нанесён урон,

И стряхивал крик с деревьев

Перезревшие гроздья ворон.

Хотя, возможно, это и не крик,

А так, песня,

Нам – непонятная,

Воронам – чудесная.

Что-то такое

Сердцам близкое,

Что греет

Души,

Только им,

Солидное, веское.

Не исключено, что легкомысленное,

И они его разносят

Стаями многочисленными.

Счастливые.

03.02.2016

Неповторне творіння природи,

Мальовничість та туга осіння,

Вам слова мої – гірше свободи,

Вам рука моя – важче каміння.

Ви щасливі. Я Вас розумію.

Навіть заздрю в душі мимоволі,

І тому, мабуть, Вами ще тлію,

Потопаючи в світлій неволі.

Вам нічого не треба. Я знаю.

Не скажу, що від того приємно,

І, як можу, я Вас оминаю,

Та, нажаль, оминаю даремно.

Та, нажаль, я ще ходжу по колу,

І конаю на лютім морозі,

Й тінь свою, непримітну та кволу,

Залишаю на Вашім порозі.

03.02.2016

Кто-то мнит себя сановником,

Кто идёт за кем-то следом,

Я ж делю всех на садовников

И людишек-короедов.

Сад растить – занятье нервное,

Но, конечно, неплохое.

Я надеюсь, что я первое

Дощем зимове небо вмилось,

І про весну дзюрчить вода,

Вона завчасно заявилась,

Та це, насправді, не біда.

Мені співати їй хотілось,

Але вірші мовчать. Втомились.

І їх мені, чомусь, шкода.

02.02.2016

Зачекай, не зникай, не іди у минуле,

Не ховайся у пам’яті – бреше вона,

Наші дні ще за обрієм не потонули,

Хоч вертатись не хоче віджита весна.

Не зливайся із тінями – їх так багато,

Нащо множити те, в чому світла нема?

Ми ще можемо посмішки всім дарувати,

Душі рухом одним в небеса підніма.

Знаю, час мій минув, знаю, що розтривожу,

Знаю й те, що попутник знайшовся уже,

Та без тебе піднятись ніколи не зможу

Й відірвати від себе земне та чуже.

02.02.2016

Плив згусток сонця золотий,

Жива дорога гомоніла,

Та перекреслив день скупий

Прозорість неба снігом білим.

І обрій вже сховався. Сніг

Його тримає у полоні,

І на мою він душу ліг,

Бо думав, що вона схолоне.

01.02.2016

Когда откроются все тайны,

Когда все покорятся цели,

Что двигать нами будет дальше

И по утрам срывать с постели?

Что будет привлекать в итоге?

Что будет делать нас творцами,

Из мира вырывать земного

И поднимать над облаками?

Что станет тянущим магнитом,

Непокорённою вершиной,

Бить свежим ветром затхлость лени,

Срывая с душ болота тину?

Возможно что любовь,

Она непредсказуема.

01.02.2016