Чом ти лежиш, хорунжий? Прапор і шабля де? Ти ще потрібний дуже, Тебе дружина жде, Тебе чекають коні, Тебе чекає син, Вишні в садку червоні, І у степу полин, Сонце на виднокраї, І веселковий рай, Темрява хай тікає, То ж не лежи, вставай! Тиша… Немає руху. Взята душа в полон. Тільки літають духи В образах злих ворон.Ілюстрація - картина Сергія Васильківського "Козак в степу. Тривожні ознаки" (1905 р.)[Приєднана картинка]

Молоде, несміливе листя, Вітер з небом веде розмови, Я втопився у цьому місті, Рятувати не треба, що ви! Де знайду я таку бруківку? Де знайду я дахи лускаті? Мабуть це є ота домівка, Звідкіля не будеш тікати. Тут завжди відчуваєш волю, Тут тривоги не б’ють сполохи, Рятівне не давайте коло, Я побуду отут. Ще трохи.[Приєднана картинка]

Як тільки ніч почує волю І зробить у майбутнє крок, Розкриє небо парасолю З жовтавим поглядом зірок, Помастить сріблом плин річковий, Гукне совою далину, То місяць випливе казковий І сяде знов на мілину.[Приєднана картинка]

Пише липа тінь на плоті, Миє кіт вологий ніс, Ходять дяді, ходять тьоті, Сонце котиться униз. Виє радіосопрано, Хлопці граються в м’яча, Не беруть. Сказали: «Рано! Нам малих не вистача!» І гасають з диким криком, Розсипаються на сміх… От я виросту великим Й не покличу вас, старих.[Приєднана картинка]

Неси вода мої думки туди, де їх чекає хтось, Розмий забуті сторінки усього, що колись збулось, Усього, що було в душі, примари снів, примари мрій, Хіба що тінь мою лиши, то співрозмовник давній мій.[Приєднана картинка]

А сьогодні місяця не видко, А сьогодні сумно, як ніколи, Дощ усе спіймав в прозору сітку, Почуттям додав краплинку солі. А сьогодні роздуми і тиша Запорошать сни мої до краю, А сьогодні будуть знову вірші, Може і про тебе, я не знаю.[Приєднана картинка]

Святі не ті, Кому так німб пасує, Чий одяг яскравіше снігу Білого, А ті, чия душа весь час Пульсує У темряві суспільстваЗдичавілого.Малюнок Ніно Чакветадзе[Приєднана картинка]

Король втомився. Більше не веде До пекла загартовану дружину, Не хоче покоління молоде Потрапити в сталеву хуртовину. Розбіглися по замках паничі, Хто на бали, хто навіть по науках, Іржавіють негострені мечі, І тліє тятива на древніх луках. І побратими вже якісь чужі, І роздуми блука на самотині, І йдуть охороняти рубежі Лише легенд напівзабуті тіні.[Приєднана картинка]

У сивому місті, де рай Любив ночувати не раз, Видзенькував третій трамвай, Уміє спинитися час. Там море торкнулось небес, Будинки оплів виноград, Шумить у полоні чудес Старезний оливковий сад. Там змістом наповнена мить, Там швидко минає сумне, Наївне дитинство бринитьІ досі чекає мене.[Приєднана картинка]

Моя емпатія похована в новинах, У тих кривавих звістках про біду, Коли вертались хлопці в домовинах, Спинивши ненажерливу орду. Коли від бруду гнулись телевежі Та охлос втіху від того ловив, Коли отрута плавила мережі Та пиха не підшукувала слів. Ви Богом прикривались, у багатті Спаливши віру в праведність життя, То ж годі потім, нелюди, чекати До себе хоч якогось співчуття.[Приєднана картинка]