Ночі тиха сцена, Простір без овацій, Шурхотить зелене – Зміна декорацій. Небо захололе, Зморені години, Ходять сни по колу (глядачі єдині). А у снах – тумани, Ще якісь фантоми, Люблять до нестями І не знають втоми.[Приєднана картинка]

У дзвін відплати радо доля б’є. Тьмяніє світ і хочеться кричати… Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє… Чом вас багато? Чом вас так багато? Хто вас зібрав у зграю хижаків І як його підтримати змогли ви? Нема… нема довкруж чоловіків, Як на одного всі разом сміливі! Я вірив вам! Ішов в чужі краї, І бивсь за вас і ваші привілеї!.. Тепер втішайтесь, зрадники мої, Посмертному дарункові Помпею.[Приєднана картинка]

Начакловує вітер шкоду, Лісовий надирає чуб, Буде поле ковтати воду Пересохлістю чорних губ. Блискавиці майнуть парадом, Грім зіграє гучний госпел, І довкола насіє граду (невеликий буде помел). А коли у небеснім світі Перехочуть робити це, Стане сонце тоді ловити У калюжах своє лице.[Приєднана картинка]

Ой, на городі, На яснім осонні, Вишня, вдягнувши Коралі червоні, Стала в зеленій Своїй вишиванці, Наче зібралась Із кимось на танці, Та не чекають, красиву, Ніде, Тож з горобцями Розмови веде.[Приєднана картинка]

Напевне це уже було В якомусь там тисячолітті: Стікало сонячне тепло, Дощі ішли несамовиті. Людські шуміли голоси, Чинились підступи та вчинки, Під корінь зводились ліси Та будувалися будинки. Буяла віра почуттям, В богів, у гроші, щось іще там, Це називалося життям Із приголомшливим сюжетом.[Приєднана картинка]

Я тішивсь днем, Живим і модним, Ламав мовчання Рубежі, Та за законом Бутербродним Навколо були всі Чужі. Кудись летіли Дикі, в милі, Несли тривожність На плечах, І слів моїх Не розуміли, І клопіт бовванівВ очах.[Приєднана картинка]

Був літній день неначе у тумані, Блукала небом сонячна діра, І янголи в людському океані Ловили тих, кому уже пора. Хитались квіти у тремтінні вітру. І ніби ідучи на ешафот Якійсь «синяк» випрошував півлітра Під запис у пожований блокнот. Сварилась продавщиця галаслива, А поруч, на доріжці з камінців, Сиділо тихо дитятко щасливе І хлібом годувало горобців.[Приєднана картинка]

І світ чужий, і ти мені чужа, І голоси стираються вітрами, Минуле доїдає тихо ржа, А майбуття одягнуте в тумани. Молитися й прохати? Це пусте, Боги не люблять порпатись в болоті. Пішов би дощ… Та дощ все не іде. Він десь далеко чистоту наводить.[Приєднана картинка]

Абсолютний мінус – це не космос Не підспідок надр лабораторій, Не далекий недосяжний полюс І не цифри дивних категорій. Це не спокою першопричина І не інфантильності лекала, Абсолютний мінус – це людина, Що в житті ніколи не кохала.[Приєднана картинка]

Безсоння вікна поглядом клює, Думки ширяють, запитання б’ється, Бо кажуть, що у Бога книга є, В якій він пише все, що заманеться. Роки хитає часу океан, Минуле розчиняється завзято. Для когось в книзі пишеться роман, Для інших і рядку вже забагато. Одним – багатства, іншим – простоту, Помастить медом чи відсипле солі. І є бажання вкрасти книгу ту Та написати самостійно долю.[Приєднана картинка]