Я бачу сни у таїнстві ночей. Я бачу те, чого немає нині: Тендітну недоторканість плечей І контури неляканої тіні. Я чую голос, що живить мене (хоча йому навіщо це уміння?) І прийдешнє уже не головне, І ранків так не хочеться прозріння. [Приєднана картинка]

Кепський настрій дають понеділки, Що не крок – то суцільні шифри, Генерали малюють стрілки, Урядовці – малюють цифри. Похоронки малюють «гради», Пишуть риси образ насмішки, Журналісти малюють зради З перемогами вперемішку. Але світ цей інакше може, Він не всі ще згубив відтінки, Намалюйте хоч щось хороше, Добре слово чи добрі вчинки.[Приєднана картинка]

Не ворожи мені, мольфаре. Що майбуття? Примарний плин. Там білобокі ходять хмари По сивим хвилям полонин. Там певне є усі чесноти І невідоме слово «страх», Там чути музику та ноти Ховає вітер по ярах. Там навіть в довгу ніч не темно Із естетичних міркувань, Там почуття усі – взаємні Й нема гірких розчарувань. У майбутті забуті чвари, Не заривається талант… Не ворожи мені, мольфаре, Я сьогодення арештант. [Приєднана картинка]

Зачиняю двері ночі, Звуків – цілий океан, Сонця промінь б’є у очі Наче справжній хуліган. На щоках – потоки солі (мабуть, снилось щось сумне), Сіє ватою тополя, Небо – в кольорах Моне. По вікну повзе комашка, В роті тане карамель, У руках – порожня чашка, Точна роздумів модель.[Приєднана картинка]

Життя мов копійка котиться, Дзеленьк – і уже нема, Прости мені, Богородице, Що я його не трима. Його запахи полинові Тривожать буття моє… А може… розкажеш Синові, Що я на Землі ще є? Що поміж добром і злобою Тримаю баланс сяк-так, І навіть кохати пробую, І в тому шукаю смак… [Приєднана картинка]

Прозора ніч, а місяця не видко (лише відбиток зоряний у склі), І чути як за стінами сусідка Вже вкотре крутить фільм про Амелі. Їй хочеться, напевне, до Монмартру, Схвильовано почути там «je t’aime», Сходити до якогось ще театру І потонути в морі хризантем. В сусідчинім бажанні стільки смутку, Оскільки вже давно відомо їй, Що завтра будуть чай, під’їзд, маршрутка Із сірими обличчями. Без мрій.Малюнок olivkus спеціально до вірша[Приєднана картинка]

Я вийшов в денне кабаре – Будинки, скло і блиск металу, Взяло повітря ноту «ре», Сподобало й не відпускало. То просто бавився фонтан, Що правив за оркестра нині, Скакало сонце свій канкан, В спідницю вбравшись ясно-синю. Я сонце викликав на «біс», Хильнув чарчину лимонаду, Спитав чи не пора униз І запросив до променаду. Пропонував ще бланманже І чай із присмаком меліси, Воно всміхнулося лише Та полетіло за куліси.[Приєднана картинка]

Під посвист стріл Щербилися мечі, Іржали коні, Сіялось прокляття, І тихо плакав Янгол на плечі Того, кого не зміг Урятувати. Ділили землю (дивний інтерес) Не витримавши з розумом Розлуки… Як добре, що до райдужних Небес У тих людей Не дотягнулись руки.[Приєднана картинка]

Травневий день забіг за половину, Уже грози відгрюкав тулумбас, У небі місяць білий якір кинув. Зірок нема. Ще не настав їх час. В канаві показилася ропуха, Ідуть хвилини в затишні краї. Іду і я. Тримаю капелюха, І вітер рими пробує мої.[Приєднана картинка]

Золотавий промінь рано Пробігає по щоці, Чути як на кухні мама Розколочує млинці, Хтось на вулиці балака (всі новини – в п’ять хвилин) Тихо гавкає собака, Захворів, напевне, він. Піє півень. Прохолода Із вікна цілує в ніс, І тікає сон городом, Бо його чекає ліс. [Приєднана картинка]